— Немає жодних сумнівів, що при достатній хірургічній техніці пересадка нирок може бути показана людям. Цю практику потрібно застосовувати в наших клініках. Я в цьому впевнений, — говорить 35-річний Юрій Вороний на IV Всеукраїнському з'їзді хірургів у Харкові в листопаді 1930 року. Показує результати успішної операції з пересадки нирки собаці.

Він працює в міському відділенні хірургії. Досліджує методи переливання крові на трупах, цікавиться пересадкою органів. Його батько помер 40-річним від хронічного захворювання нирок, тому Юрій найбільше цікавиться цим органом.

Оперує собаку. Приживлює нирку на шию, під'єднує до сонної артерії. Нирка працює, медики в захваті.

Увагу на Юрія Вороного звертають не лише колеги, а й політичне управління. Знаходять у його біографії службу в армії Української Народної Республіки 1918-го. Визнають неблагонадійним, але розправлятися не наважуються. Висилають із Харкова до Херсона.

Там очолює Першу міську лікарню. Із дружиною Вірою, сином В'ячеславом і донькою Галиною поселяються у кімнаті на другому поверсі будинку на території установи.

Вороний береться за ремонт, дістає дрова для пічного опалення, нове обладнання й рідкісні медикаменти. Піклується про сад і конюшню. Оперує пацієнтів із проблемами внут­рішніх органів і проводить переливання крові.

У відрядженні до Харкова зустрічається з хірургом Адамом Бельцем. Розповідає про готовність спробувати пересадити нир­ку людині.

— Здійснити цей задум буде складно, — каже Бельц. — Вважають, що така пересадка — справа далекого майбутнього. Хоча результати експериментів на тваринах обнадіюють. Але треба здолати складну перешкоду — несумісність тканин. А втім, дерзайте, колего!

До харківської лікарні потрапляє пацієнтка в надважкому стані. 26-річна Оксана Галушко посварилася з чоловіком, який її зрадив і покинув. У відчаї прийняла сулему — хлорид ртуті, яким протруювали насіння, дезінфікували білизну й одяг. Їй стало погано, але в лікарню не зверталася. Госпіталізували за чотири дні.

Напівпритомна розповідає, що після отрути відчувала судоми в животі й відразу до їжі. Болить поперек і живіт, відсутня сеча. Викликають Юрія Вороного.

Очищають кишківник і вводять розчин глюкози. Але стан пацієнтки погіршується. Розуміють, що вона помирає. Збирають консиліум, і Юрій Вороний вирішує пересадити нирку.

3 квітня 1933 року до травмпункту привозять 60-річного чоловіка із травмою голови. Він помирає у приймальному відділенні. Хірург бере на себе всю відповідальність і розпоряджається готувати Оксану Галушко до пересадки нирки.

У покійного донора беруть аналізи. Він має третю групу крові, а пацієнтка — першу. Та часу шукати іншого донора немає. Вирішують ризикнути. Нирку вирізають за 6 год. після смерті чоловіка.

На експериментальній операції присутні медсестри й слухачка вечірніх курсів медінституту. Пацієнтці вводять наркоз. Юрій Вороний вирізає ложе для нирки на правому стегні. Туди кладуть новий орган і пришивають його до артерії та вени. Затягують шкірою. Бачать неймовірне — кровообіг у нирці відновлюється.

Після операції жінці стає краще. Зникають судоми, рана гоїться нормально. Аналізи показують зменшення концентрації ртуті. Проводять переливання крові.

На другу добу з'являються попередні симптоми. Пацієнтка непритомніє. Нирки відмовляють, і вона помирає. З пересадженим органом пожила понад 48 год.

Юрій Вороний пояснює невдачу згубною дією ртуті та несумісною групою крові донора. Не виключає і шкоду від значного переливання крові. Припускає, що за нормальних умов операція має бути успішна.

Він перший у світі провів таку операцію. Довів, що пересаджені від трупа органи здатні працювати й не отруюють організм. Однак результати замовчують. Їх оприлюднять пізніше в доповіді на Всесвітньому конгресі анестезіологів і реаніматологів, а також в італійському медичному журналі "Вінерва Хірургіка" 1934-го.

5 операцій із трансплантації трупної нирки провів Юрій Вороний. Пересаджені органи не приживалися. Вперше це вдалося ­1954-го американцю Джозефу Маррі. Він взяв нирку від живого чоловіка й пересадив його брату-близнюку.

Отримав поранення в бою під Крутами

1895, 21 серпня — у селі Журавка — тепер Варвинський район Чернігівської області, у дворянській родині математика Георгія Вороного й акушерки Ольги Крицької народився син Юрій-Георгій. Мав старших брата Олександра й сестру Олександру, молодших Марію й Олену. Жили у Варшаві, де батько викладав в університеті.

1913 — вступає на медичний факультет Університету святого Володимира в Києві — нині університет імені Тараса Шевченка. Навчання перериває через Першу світову війну. Із початком Української революції вступає добровольцем до перев'язочного загону військ Центральної Ради.

1918, 29 січня — бере участь у бою під Крутами. Пораненим його вивозять до київського лазарету. Там знайомиться із Вірою Нечаївською, членкинею Центральної Ради. Одружуються, народжуюється син В'ячеслав. Пізніше — донька Галина.

1921 — закінчує Київську державну медичну академію. Працює асистентом у клініці медінституту. Допомагає Євгену Черняхівському, який проводить трансплантації органів ­тваринам.

1926 — стає асистентом на кафедрі хірургії Харківського медичного інституту у Володимира Шамова. Здійснює першу успішну пересадку нирки собаці.

1933 — проводить першу у світі операцію з пересадки нирки людині. Отримує науковий ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації. Обирають депутатом Херсонської міськради.

1936 — очолює кафедру хірургії Харківського стоматологічного інституту. Приймають до правління Товариства хірургів.

1941 — переїжджає до села Водолага на Харківщині. Працює сільським лікарем, організовує госпіталь для поранених радянських солдатів і партизанів. 1943-го німці беруть у полон для надання медичних послуг у пересувному шпиталі в Житомирі. Тікає звідти.

1944 — призначений головним хірургом відділу госпіталів Житомирської області. Рятує життя сотням солдатів. По закінченні війни йому забороняють працювати у Харкові як людині, яка "співпрацювала з німцями".

1950 — переїжджає до Києва. Стає завідувачем відділення хірургії в Інституті експериментальної біології й патології імені Олександра Богомольця. Очолює Київський науково-дослідний інститут переливання крові та невідкладної хірургії.

1961, 13 травня — помирає у Києві від серцевого нападу, спричиненого хронічним коронарним захворюванням. Похований на Байковому кладовищі.

×