Столиця слов"янського племені білих хорватів була поблизу нинішнього села Стільсько Миколаївського району на Львівщині. У ІХ ст. це був мегаполіс із фортецями, укріпленнями та язичницькими храмами. У місті проживало понад 40 тис. людей.
Найзручніше до Стільського добиратися зі Львова. Чотири рази на день з Привокзальної площі відправляється маршрутка N585 Львів–Дуброва. Квиток в один бік коштує 6 грн.
Про давню столицю нагадують урочища Золоті ворота та Княжа криниця в околицях Стільського. Городище розкинулось на схилах пагорбів одразу за селом. Покрите старим буковим лісом. За місцевою легендою, велике місто в горах вороги довго тримали в облозі. Не зумівши здобути штурмом, вдалися до підступу: ввечері частина війська відступила від стін із запаленими смолоскипами. Жителі, гадаючи, що ворог відійшов, відчинили ворота. У цей час із засідки налетіли нападники й підпалили місто. Ті, кому вдалося врятуватися, переселилися зі згарища у долину ріки Колодниці. Тут вони заснували нове поселення, яке на честь зруйнованого стольного граду назвали Стільсько.
Головне місто білих хорватів займало 250 га.
— Розмір самого лише дитинця, тобто центральної, найбільш захищеної частини городища — 15 гектарів. Для порівняння, весь тодішній Київ займав 9,7 гектарів, — розповідає 55-річний Орест Корчинський, керівник Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України. Розкопки у Стільському він проводив із 1981-го по 2000 рік.
До міста вели кілька доріг. Обабіч в"їздів височіли вартові вежі з 5–6-метрових дерев"яних колод. В одному з найширших проїздів археологи розкопали брук із каменю-вапняку — за переказом, цю дорогу називали "Білою". Від Дністра до городища провели 11-кілометровий канал, яким до міста підпливали човни.
Білі хорвати працювали біля землі, полювали та рибалили, частина ремісникувала.
— На початку розкопок в одному з колишніх передмість до нас підійшов старий лісник Іван Корда й каже: "На цьому місці колись стояла кузня", — згадує археолог. — Ми тоді ще спитали, звідки він знає. А він : "То мій дзідзьо розповідав". І справді, ми виявили котлован горна, 40 кілограмів залізних злитків, інструменти.
Місто мало потужну систему укріплень. Його оборонні стіни розтяглися на 10 км. Із західного боку столицю захищали стрімкі схили гір — над урвищами досі нависають величезні камені. На них видовбані пази, у які закріплювали підйомні мости. З півночі та півдня городища були глибокі яри. Зі сходу — земляний вал з дерев"яним частоколом і ровом за ним. Фрагменти валів, заввишки 2–2,5 м, оточені ровами, збереглися й досі. Нині поміж ними селяни збирають ягоди та гриби.
До нашого часу дійшли язичницькі святилища, витесані у скелях. У довколишніх селах їх нарахували 10. На околиці Миколаєва є найбільший із семи паралельних тунелів. Вони різної довжини, але з"єднані між собою. Тунелі виходять до напівкруглого майданчика, на якому, мабуть, проводили обряди.
Ще один язичницький комплекс є у сусідньому селі Дуброва. Там над дорогою нависає великий камінь незвичної форми.
— Його називають Диравець, бо в ньому є наскрізний отвір, а ще — столовим каменем, бо має рівну, як стіл, поверхню. Можливо, на ньому стояв якийсь ідол, — припускає науковець зі Львова.
Поряд у скелі витесані комірчини, де жили волхви. Згодом тут були чернечі келії. Збереглися ніші, які монахи видовбували для мощей святих. У 1940–1950 роках у них ховалися воїни УПА. Бувало, енкаведисти підривали келії. Нині селяни приладнали до комірчин ляди та зберігають у них картоплю. Температура всередині протягом року стала +11°С.
— Я сюди приїжджав з біоенергетиком. Він походив, а потім каже, що під келіями на глибині 30 метрів є великий зал, площею 2,5 тисячі квадратних метрів, — додає Орест Корчинський.
2001-го Стільському городищу надали статус пам"ятки державного значення. Через два роки вийшла постанова Верховної Ради про створення Державного історико-культурного заповідника. Та на цьому все й притихло. Досліджень у Стільському не проводять уже вісім років.
Білі хорвати населяли північне Прикарпаття
Білі хорвати — слов"янське плем"я, що у VI–X ст.ст. жило по обидва боки Карпат. "Білі" означало "західні", а "хорвати" або "горвати" — ті, що живуть у горах. Згадує про них давньоруський літописець Нестор у своїй "Повісті минулих літ". А візантійський імператор Маврикій (582–602) писав про білих хорватів, що вони гостинні й чемні, але люті, якщо їх чимось роздратувати. Інший правитель Візантії, Костянтин Багрянородний, який жив у Х ст., у книзі "Про управління імперією" повідомляв, що хрещені хорвати походять від нехрещених хорватів, які живуть за горами Угорськими, тобто у північному Прикарпатті.
Коментарі
2