8 травня в Україні відзначають День пам'яті та примирення, 9 травня — День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Заходи проводять під гаслом "1939–1945. Пам'ятаємо. Перемагаємо". В ці дні минає 75 років від капітуляції Німеччини.

— Традицію відзначати перемогу над нацистами 9 травня успадкували від СРСР. Її формували "згори", розпорядженнями радянського керівництва. Помпезні паради, святкування, нагородження ветеранів почалися 1965-го — за 20 років після закінчення війни, — каже історик Вікторія Яременко, 41 рік. — У той період і творився міф "Великої вітчизняної війни" та культ перемоги.

Після розпаду Союзу, ­деякі країни залишили цю традицію, боячись замахнутися на сакральне.

Відзначення 8 травня переносить нас до європейських традицій. Більшість країн саме тоді відзначають День пам'яті та примирення.

— Акт капітуляції Німеччини підписали пізно ввечері 8 травня 1945-го. У Москві уже було 9 травня. Президія Верховної Ради СРСР видала указ, яким оголосила його Днем Перемоги.

У зміні дат немає зневаги чи применшення важливості події. Це спроба відійти від міфологізованої радянської традиції. В Росії її продовжують дотримуватися і нав'язують іншим. Якщо Україна так само дивитиметься на історію, вона потрап­лятиме під вплив кремлівської пропаганди.

День Перемоги ­відзначали на честь поразки нацистської Німеччини від Червоної армії у "Великій вітчизняній війні". В Україні цього терміну почали уникати, називаючи її радянсько-німецькою. Чому ця заміна важлива?

— "Велика вітчизняна війна 1941–1945" — це ідеологічне кліше, створене в СРСР. Воно мало підняти пригнічених репресіями та важким життям людей на протистояння з військами Гітлера. Ще її ніби порівнювали з Вітчизняною війною 1812 року з Наполеоном.

"Велика вітчизняна" мала приховати співпрацю Кремля з Гітлером на початку Другої світової війни — у 1939–1940-х. За її межами залишалися пакт Молотова-Ріббентропа — радянсько-­німецький договір, яким поділили сфери впливу в Європі, вступ Червоної армії в Польщу у вересні 1939 року, радянсько-фінська війна 1939–­1940-х. Солдатів, які воювали у Фінляндії, не називали ветеранами. Ними були лише учасники бойових дій після 22 червня 1941-го. Мовляв, СРСР вів тільки справедливу війну, його війська відстоювали батьківщину, не мали загарбницьких планів.

Протистояння СРСР із німцями — це фрагмент Другої світової війни. Важливий, з ключовими боями і переломними моментами. Але для України Друга світова почалася не 22 червня 1945-го, а 1 вересня 1939 року — коли Німеччина напала на Польщу. 120 тисяч українців у складі війська польського боролися з нацистами.

Частині українців важко відмовитися від радянської традиції 9 травня. Що може в цьому допомогти?

— У суспільстві немає симпатії до вшанувань 9 травня по-старому. Але й немає остаточної єдності проти цього. Тому й існує два дні, пов'язані з перемогою над нацизмом.

Міф "Великої вітчизняної війни" живучий. Бо до нього залучали кіно, музику й мистецтво. Вони додали емоційності святкуванням. Радянські фільми та пісні навіть на теперішньому телебаченні користуються попитом. Бо асоціюються з дитинством і молодістю. Як і паради, для багатьох. У радянській школі нам роздавали військову форму і шапки-будьоновки — ми їх страшенно не хотіли одягати. Співали пісню "Нам нужна одна победа, мы за ценой не постоим". Ще й мали крокувати, тому перед тим проходили муштру. Росія це все розвиває і воно набуває таких гротеск­них форм, яких навіть у СРСР не було.

Фактами переконати складніше. Книжки, а тим більше наукові, не охоплюють маси. Нещодавно видали працю "Війна і міф", але цього мало. Державна повинна виділяти кошти на якісні фільми. Брати за основу історії людей. Через них розповідати про війну, торкатися заборонених у СРСР тем.

Володимир Путін вважає, що СРСР переміг би Гітлера без України. Яка була роль українців у тій війні?

— Понад сім мільйонів воювали у складі Радянської армії, майже три мільйони — загинули. Ще стали жертвами п'ять мільйонів цивільних. Українська територія фактично повністю була окупована німцями, які використовували її ресурси. ­Міста і села знищили. Росія не зазнала таких руйнувань.

У тилу працювали українські науковці. Подалі від лінії фронту з наших земель вивезли заводи та підприємства. Українців нагороджували званнями Героїв СРСР. Путін не має права привласнювати перемогу. Це заслуга багатьох народів, які входили до Радянського Союзу, та союзників антигітлерівської коаліції — США і Великої ­Британії.

Чи не стане скасування Дня Перемоги відмовою від історичної пам'яті?

— Залишається чинним Закон України "Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні". Маємо День пам'яті 8 травня та День Перемоги 9 травня. Про скасування останнього говорили, але рішення не прийняте. Люди не готові до цього.

Відмова від Дня Перемоги не буде втратою. Йдеться не про забуття і безпам'ятство, а про відновлення історичної справедливості. Це відмова від гучних парадів. Згадувати, пам'ятати жертв і тих, хто пережив цю трагедію — наш обов'язок. Війна — це зло, трагічна сторінка, а не святкова.

10 мільйонів українців залишилися без житла після Другої світової війни. Матеріальні втрати українських земель тоді оцінили у $100 млрд. Вивезли понад 500 великих підприємств.

56 відсотків українців погоджуються з твердженням, що Радянський Союз відповідальний за початок Другої світової війни із Німеччиною. Не згодні з цим 24%, ще 20% не визначилися. Такі результати опитування фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва та Київського міжнародного інституту соціології, проведеного 17–22 квітня.

Маршал Георгій Жуков не дозволив нести "прапор Перемоги" на параді

— Я зацікавився історією "прапора Перемоги" 2011-го. Тоді як по команді в наших містах і селах з'явилися люди з ними та георгіївськими стрічками, — розповідає письменник 72-річний Анатолій Пономаренко з Одеси. — У Львові була провокація, коли проросійські організації привезли радянський прапор до міста. Там почалися бійки і найжорстокіші сцени зняли представники російського телебачення. Показували, як нібито українці нищать пам'ять. Міліція сприяла провокаторам. Я звернув увагу на обличчя людей, які привезли прапори. Як писав Ісак Бабель: "О чем могут думать такие люди — выпить, закусить, дать кому-нибудь по морде". Ця пропаганда йшла з Росії, де "прапор Перемоги" визнали національною реліквією 2007-го.

Червоний стяг із серпом, молотом і зіркою в лівому верхньому кутку символізував прапор, встановлений над Рейхстагом у Берліні, який тоді був архівом і шпиталем, в травні 1945-го. Навколо нього виникло багато міфів. Розкручувати як символ Дня Перемоги стали в Росії після приходу до влади Володимира Путіна.

– Захоплювати колишню будівлю німецького парламенту в Берліні доручили 150-й дивізії. Політоргани взялися шукати двох кандидатів – росіянина та грузина. Обрали Михайла Єгорова і Мілітона Кантарію. Але вони воювали близько трьох місяців і не мали фронтових нагород. Їх перевели зі звичайної роти в підрозділ розвідки. Це означало, що їм було не обов'язково брати участь у повсякденних боях.

Бій за Рейхстаг розпочався вранці 30 квітня. Обрані солдати сиділи з прапором у штабі. Але серед вояків виявилися бажаючі відзначитися і вже до 15:00 два стяги висіли на колонах будівлі. Повідомлення про це дійшло до Кремля і його рознесли по світу інформагентства.

– Та німці відбили Рейхстаг і фотокореспонденти не побачили прапорів. Воєначальники злякалися, почали новий штурм і відправляли своїх солдатів із прапорами. Досвідченим вдалося дістатися і на дах. Під охороною взводу автоматників туди провели Єгорова і Кантарію. Вони загубили підготовлений стяг із гербом і вчепили звичайне червоне полотнище.

Потім командування вислало до Москви потрібний їм прапор. Коли під час репетиції Параду Перемоги маршал Георгій Жуков побачив його, то наказав відправити в архів. На ньому було написано "150 дивізія". Не сподобалося, що на "прапорі Перемоги" зазначили назву.

×