"Тепер через день дають "Руслана і Людмилу". Та що то за опера, так ну! А надто як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш, далебі правда! Добрий співака, нічого сказать", — пише Тарас Шевченко з Петербурга 1843-го поміщику й меценату Григорію Тарновському про українського виконавця Семена Гулака-Артемовського.
Співак після навчання за кордоном із тріумфом виступає на петербурзьких сценах. У ті часи публіка йде саме "на Артемовського", щоб насолоджуватися неповторним і надзвичайно широким за діапазоном голосом.
— Красивішого голосу, ніж у Артемовського, мені не доводилося чути, — часто повторює композитор Михайло Глінка.
Крім виступів Семен Гулак-Артемовський пише музику. Якось історик Микола Костомаров підказує йому сюжет опери "Запорожець за Дунаєм". Працює над нею два роки. Уперше оперний співак створює такий твір і виконує в ньому головну роль.
"Запорожець за Дунаєм" — це перша українська опера, це новий прояв народної свідомості, новий заклик до талантів, — писала газета "Современное слово". — У "Запорожці" зустрічаються мотиви, створені або опрацьовані самим автором, які були дуже добре сприйняті. Його слово і музика чудово висловлюють любов до батьківщини".
Семен Гулак-Артемовський перебуває на вершині слави. Однак артист імператорських театрів після 20 років на сцені має припинити виступи й отримувати пожиттєву пенсію. Українцю дають дозвіл на продовження сценічної діяльності дворічною "службою вдячності". Він отримує й пенсію, і зарплату.
"По закінченню 20-літньої моєї служби в дирекції імператорських театрів, я маю службу вдячності, — пише співак у грудні 1863-го до дирекції. — Вона закінчується у травні наступного року. Відчуваючи в собі творчі сили для роботи, маю честь просити дати мені можливість продовжувати службу на сцені імператорських театрів".
Сподівається на дозвіл нести "службу вдячності" пожиттєво. Цього добився колега Осип Петров. Проте прохання не задовольняють. Адміністрація російської імператорської опери розриває з Гулаком-Артемовським контракт. Востаннє в Петербурзі співак виходить на сцену Александринського театру 29 травня 1864 року — під час 13-го показу опери "Запорожець за Дунаєм" виконує партію Карася.
Не може залишатися в столиці без сцени. Артист розгублений та пригнічений. Його енергійна натура протестує проти бездіяльності.
Гулак-Артемовський їде до Москви, звідки родом дружина Олександра Іванова — донька декоратора московських театрів і балерини. Виступала разом із чоловіком, граючи на піаніно та арфі. Зв'язки родичів дружини і слава артиста допомагають повернутися на сцену. У московському Великому театрі співає один сезон.
Офіційна причина відставки — втрата голосу. Співаки мають велике навантаження на зв'язки. Голос підводить, важко брати високі ноти. Виконавець згоден навіть на другорядні акторські ролі. Та марно, всі відмовляють.
Вважають це помстою за небажання підкоритися системі. Семен Гулак-Артемовський завжди говорить про своє козацьке походження, історію України й спілкується українською мовою. Має виразний український акцент, вирізняється гострим гумором та дипломатичною хитрістю. Дозволяє собі вільнодумство на зібраннях і в пресі. Симпатизує простим людям. Ще один факт не дає спокою владі — дружба з Тарасом Шевченком та активне листування з ним під час заслання.
Співак живе з дружиною на околиці Москви в невеликому будинку, який належить Кудринській церкві Різдва Христового. Багато читає художньої літератури, цікавиться новинами науки. Переживає глибоку депресію.
Морально пригнічений колишній "перший бас імператорської опери" хворіє на запалення легень. Не може перебороти недугу й помирає.
70 резервуарів для води і систему водогону запропонував влаштувати в Петербурзі Семен Гулак-Артемовський. Вода до них мала йти самопливом із Неви. Свій проект опублікував у журналі "Иллюстрация" 1858 року. "Тільки так біднота Петербурга буде мати змогу користуватися чистою, здоровою водою", — пояснював. Ініціативу не підтримала влада.
1813, 16 лютого — Семен Гулак-Артемовський народився в родині священика Покровської церкви в містечку Городище, тепер райцентр на Черкащині.
1824 — батько відвозить Семена до Київського духовного училища. Там він цікавиться співом і стає учасником хорів Софійського собору та Михайлівського Золотоверхого монастиря.
1838 — композитор Михайло Глінка помічає хлопця під час виступу в Києві й забирає його до Петербурга. Поселяє у своїй квартирі, дає уроки співу. Там Семен здружується з Тарасом Шевченком.
1841 — виступає у Флорентійській опері в Італії. Перед тим два роки займається з французькими та італійськими викладачами. Повертається в Петербург і стає солістом місцевих театрів.
1844 — відвідує Городище. 1848 — виступає на сцені московського Великого театру. Тоді ж одружується з Олександрою Івановою. У них народжуються діти Олександра, Варвара, Василь, які помирають у дитячому віці.
1851 — починає писати музику до вистав "Українське весілля", "Ніч наперододні Іванового дня". 1854-го складає "Статистико-географічну таблицю міст Російської імперії".
1863 — ставить свою оперу "Запорожець за Дунаєм" у Петербурзі на сцені Маріїнського театру. За рік залишається без роботи й переїжджає до Москви.
1873, 17 квітня — помер від запалення легень. Похований у Москві на Ваганьковському цвинтарі.
У руках ожила зів'яла троянда
— Ви бажаєте лікуватись? Але я не медик і жодних ліків не даю, окрім звичайної води та маслинової олії, — каже гості Семен Гулак-Артемовський, запрошуючи її на початку 1870 років до свого помешкання під Москвою.
— Я чула, що ви лікуєте магнетизмом, — уточнює вона.
— Ті, хто сюди приходить, лікуються лише молитвою. Раджу вам звернутися до медика. Без молитви магнетизм нічого не вартий, — пояснює господар.
У молодості у Франції Семен Гулак-Артемовський ознайомився з теорією фізіолога Франца Месмера. За нею, люди здатні черпати енергію з космосу і впливати на фізичний та духовний стан хворих. Якось співак помітив, що в нього в руках ожила зів'яла троянда. Замислився над своєю силою.
Після завершення виступів на сцені почав приймати хворих. Був відомий як "магнетизер Артемовський". Деякі дослідники вважають, що він міг використовувати теорію німця або володіти гіпнозом. Інші заперечують це. Мовляв, цілитель жив на подвір'ї церкви, де "лікувальний гіпноз" був неприпустимий. Тому зцілював лише молитвою.
— Це не мистецтво, а дар. Я не маю права брати за нього винагороду, — казав Гулак-Артемовський, коли йому давали гроші за лікування.
3 
1
Коментарі