Гірські народи Північного Кавказу, що населяли простір між Чорним і Каспійським морями, Російська імперія підкорювала майже 80 років.
"Росія намагалася впливати на нещасну країну, — писав про підкорення Кабарди німець Фрідріх Боденштенд 160 років тому, — за допомогою найдієвіших і найнадійніших засобів знищення народу: через розчленування — руйнуючи і розділяючи. Посіявши розбрат між кабардинськими племенами, вона ставала на бік слабшого, щоб мати право напасти на сильнішого. Вона зводила фортеці і ставила там російські гарнізони нібито для того, щоб захистити кабардинців від ворожих їм сусідів. А насправді для того, щоб самій закріпитися в цій країні".
Спротив горців Чечні й Дагестану в 1834—1859 роках очолив імам Шаміль. Його 40-тисячна армія протистояла 220-тисячній російській. Остання втратила понад 4 тис. офіцерів, зокрема 13 генералів, та 92 тис. солдатів. Шаміль протистояв також і аристократії гірських народів. Бо цей прошарок, аби зберегти свої привілеї, був найбільш податливий до угод із росіянами. Завдяки ідеям соціальної справедливості, які сповідував Шаміль, до його війська перейшло майже 2 тис. російських солдатів-утікачів. Зокрема, майже всі артилеристи в армії імама були росіянами.
У Кавказькій війні горці втратили приблизно третину своєї чисельності. Західний Кавказ — сучасний Краснодарський край Росії — спорожнів майже цілковито. Понад півмільйона черкесів та абазинців, що тут жили, на початку 1860-х відтіснили до чорноморського узбережжя, звідки турецькі судна їх забирали до Османської імперії. Майже 50-тисячний народ убихів, між черкесами й абхазами, увесь покинув свою батьківщину. На його землі нині стоїть місто Сочі — від князівського роду Сача, що володів цими околицями.
Війна за підкорення Кавказу закінчилася 21 травня 1864-го. Того дня в урочищі Красна Поляна неподалік нинішнього міста Адлера священики відслужили перед російськими військами вдячний молебень.
Дмитро ШУРХАЛО, Богдан ЗАВІТІЙ
8 
35413
Коментарі
1