"Земля наша хрещена, але нема в нас учителя, щоб нас навчав, і наставляв, і витлумачив святі книги, бо не розуміємо ні грецької мови, ні латинської", — переповідає Нестор-літописець у "Повісті врем'яних літ" слова послів із Великої Моравії. 862 року вони прибули до Царгорода від тамтешнього князя Ростислава до візантійського імператора Михаїла ІІІ і константинопольського патріарха Фотія. Просили відрядити до них єпископа і проповідника, які правили би службу Божу зрозумілою місцевим людям слов'янською мовою.
До слов'янської держави Велика Моравія входили землі сучасних Чехії, Словаччини, Угорщини, Хорватії, південної Польщі й українського Закарпаття. Ростислав потерпав від зазіхань Людовика II Німецького із сусіднього Східного Франкського королівства. Охрещені кількадесят років тому слов'яни Моравії залежали від тамтешнього духовенства. Тож Ростислав, щоб утвердити незалежність своєї держави, взявся передусім добитися незалежності своєї церкви.
Вибір упав на двох братів — Костянтина та Мефодія. Один із них простий священик, другий — чернець. Були синами візантійського воєначальника із міста Солуня — сьогоднішні Салоніки на півночі Греції. Обидва здобули добру освіту, володіли і грецькою, і слов'янською мовами. Побували з християнськими місіями в Хозарії й Болгарії. А тепер саме перекладали богослужбові книги слов'янською мовою, якою говорили в околицях Солуня.
24 травня 863 року Костянтин із Мефодієм прибули до моравської столиці Велеград. Із собою привезли розроблену для передачі слов'янської мови абетку. Пробули тут 40 місяців. За цей час переклали слов'янською мовою богослужбові книги та релігійні твори, навчали моравців слов'янської грамоти. Церкви, де правили німецькі священики й богослужіння було латиною, порожніли. Тож "почали хулити словенські книги, кажучи: "Недостойно жодному народу мати азбуку свою, окрім євреїв, і греків, і латинян, згідно Пилатового писання, що на хресті Господньому написав", — переповідає Нестор-літописець. — Почув про це Папа Римський і осудив тих, хто нарікав на книги слов'янські, кажучи: "Хай збудеться книжне слово, що восхвалять Бога всі народи" ...Якщо ж хтось хулить слов'янську грамоту, хай буде відлучений від церкви, доки виправиться".
Солунські брати вирушили по підтримку до Рима. Папа Адріан ІІ прийняв їх. Благословив відправи слов'янською мовою та перекладені нею книги. Мефодія висвятив на священика, а згодом на архієпископа. Його учнів — на пресвітерів і дияконів.
Брати пробули в Римі два роки — Костянтин захворів. Тільки за 50 днів до смерті 14 лютого 869 року прийняв чернечий постриг і отримав ім'я Кирило, під яким відомий у світі.
— Ми з тобою, як два воли: від важкої ноші один упав, другий мусить продовжувати шлях, — сказав перед смертю братові Мефодієві.
Той пережив Костянтина на 16 років. Повернувся з учнями до Моравії. Далі поширював слов'янське богослужіння та писемність. Переклав слов'янською основні книги Старого Заповіту й отців церкви. Коли помер, відспівували його трьома мовами — слов'янською, грецькою й латиною.
Кирило винайшов глаголицю, а не кирилицю
Слов'янське письмо за часів святих Кирила та Мефодія мало дві абетки — глаголицю й кирилицю. Більшість науковців уважають, що Костянтин-Кирило винайшов глаголицю — оригінальну графічну систему для передачі слов'янських звуків.
— Учені давно помітили, що письмо, створене однією людиною, зазвичай має складну графіку, а те, що виникло еволюційним шляхом, — простіше. Це опосередковано підтверджує, що глаголиця — одномоментний витвір Костянтина-Кирила, — розповідає 56-річна Олена Чмир, доцент кафедри слов'янської філології Київського національного університету. — В основу глаголиці він поклав три елементи, які символізували основні поняття християнства: хрест — символ Христа, трикутник — символ божественної Трійці й коло — символ могутності та безкінечності Бога-Отця.
Водночас Кирило й Мефодій працювали над абеткою на основі грецького алфавіту. Її впродовж ІХ ст. удосконалювали та пристосували для передачі слов'янських звуків, яких немає у грецькій мові, учні солунських братів. На честь Кирила її назвали кирилицею. Із часом простіша в користуванні кирилиця витіснила глаголицю.
— І глаголиця, й кирилиця є досить досконалими алфавітами, — продовжує Олена Чмир. — Тут проявився абсолютний філологічний геній Костянтина-Кирила: придумати літери для таких складних звуків, як "ч", "ж", "ш", "щ". У деяких мовах такі звукосполучення передають кількома буквами. Наприклад, у польській для "щ" потрібні чотири літери — SZCZ.
1 
1
Коментарі