— Переполовіння числа не держить і кожного году на різне випадає. Це якраз середина між Великоднем і Трійцею. Завжди відзначають у середу, — розповідає 74-річна Марія Іващук із села Городок Ружинського району на Житомирщині. — Празничок хоть і маленький, але каратєльний. Краще нічого великого і важного не робити. Бо будуть збитки й невдачі. Тільки гарбузи, огірки та кабачки можна садити. Тоді вони добре вродять.
Переполовіння П'ятдесятниці — церковне свято на четвертому тижні після Великодня. У церквах згадують, як 12-літній Ісус Христос зайшов до храму, де розмовляв з учителями. У народі свято називають Переділенням Пасхи, Рахманським Великоднем, Преплавною або Правою середою.
На Житомирському й Чернігівському Поліссі цього дня й наступного четверга дотримуються суворого посту. Вірять, що це запобігає градобою й пожежі від блискавки протягом літа. Ходять на кладовище і поминають померлих родичів. Із могил прибирають квіти й почастунки, принесені на Великодні поминальні дні. Натомість залишають печиво, цукерки та яйця, пофарбовані в зелений колір.
— У дитинстві чула, якщо у Переполовінський четвер вухо до землі прикласти, то можна почути, як гудуть великодні дзвони в народу рахманів, — розповідає 80-річна Алла Скриннікова з міста Ружин на Житомирщині. — Баба казала, що то вони свій Рахманський Великдень святкують.
Четвер між Пасхою і П'ятидесятницею на сході Полісся, Поділлі, Волині й Гуцульщині вважають другим Великоднем або Пасхою Рахманів. За легендою, рахмани — далекі померлі пращури, які "пішли у край вічного тепла і блаженства". Імена їхні забулися, згадки про них стерлися з пам'яті нащадків. Але "тіні забутих предків" обов'язково треба вшанувати у їхнє свято.
— Рахмани не знають часу і не відають, коли настає Воскресіння Христове. А тому треба їм дати знак — у Великдень кинути на воду шкаралупки від крашанок. Те лушпиння за 25 днів допливе до них. І вони святкуватимуть свій Великдень, — переповідає давню легенду Алла Скриннікова. — При цьому чарівним чином шкаралупи від крашанок знову стають яйцями.
На Гуцульщині рахманів вважають праведниками, особливо набожним народом, який живе під землею. Вони весь рік говіють, покутують гріхи людей. Звідси й прислів'я: "постяться, як рахмани". На Великдень 12 рахманів діляться між собою одним яйцем.
Для поминання предків-рахманів на Поділлі печуть калачі, фарбують яйця та святять їх у церкві.
До цього дня колись готували спеціальну "червону гірку". Перед Рахманським Великоднем купували нову тарілку, насипали в неї землю у формі могилки та висівали туди овес і ячмінь. Підлаштовувалися так, щоб зерно проросло до Рахманського Великодня.
Серед паростків розкладали фарбовані червоні яйця за кількістю покійників, яких поминали в родині. Яйця призначалися для всіх тих покійників, чиї імена вже забулися.
Коріння вірування про рахманів сягають часів, коли індоєвропейські народи ще не розділилися — 7 тис. років тому. Вони пов'язані з уявленнями про потойбіччя, культом предків, які померли так давно, що про них не залишилося родинних спогадів.
Із християнським святом Переполовіння їх об'єднує культ води, яка освячується у середу. Її вважають засобом спілкування між "цим і тим" світом, живими й померлими. У давньоруських літописах згадується, що на далеких островах живуть рахмани, які "не творять ніякої злоби".
Українці вважали, що наші далекі пращури пішли з України за "синє море у край вічного тепла". Там вони не не знають нестатків, біди й горя. Їхня країна називається Вирій. До неї можна дістатися тільки водою. До Вирію веде Чумацький шлях. Дослідники припускають, що найдавнішою назвою цього сузір'я була Пташина Дорога у Вирій.
Віряни зі священником обливаються водою
Після Переполовіння можна купатися в річках і озерах, бо "Мати Божа вже переплила річку", за народними віруваннями.
— Колись Мати Божа з Ісусом ходили по землі. Їх переслідували, — переказує легенду 74-річна Марія Іващук із села Городок Ружинського району Житомирської області. — Тоді Богородиця із сином на руках кинулася в річку Йордань. Переплила її і так спаслися.
На середині річки Діва Марія вмила обличчя, і це додало їй сили. Тому цього дня заведено чистити й освячувати джерела, криниці, водойми. Це вберігає від потоплення й нещасних випадків на воді. Вірять, що добре обливатися водою — змиє недуги.
Якщо у середу й четвер Переполовіння йде дощ, то це до гарного врожаю збіжжя й городини, за прикметами. Якщо весна посушлива, то роблять цього дня обходи полів з церковними процесіями.
Після молебнів влаштовують спільні обіди. У середу на Чернігівському Поліссі під час обіду й вечері на стіл кладуть зайву ложку. Пояснюють, що Діва Марія й Ісус цього дня ходять між людьми, то "щоб було їм чим їсти".
Після спільного обіду на полі всі разом зі священником обливаються водою. Переказують, що після цього Господь обов'язково пошле дощ, "якщо тільки є між тими, кого обливають, хоч одна душа благочестивая". Тому поліщуки називають середу Переполовіння — Правою або Праведною.
— Такі обіди — це поминання душ мертвих родичів, наших заступників, — каже Марія Іващук. — Забувати їх гріх. Якщо згадувать і молитися, тоді вони у всіх бідах помагають.
4 
35413
Коментарі