четвер, 14 травня 2009 19:01

Саксаганський носив на руках дружину брата

У спогадах Панаса Саксаганського є фраза: "Стояла зелена осінь". Так міг сказати лише степовик, адже в степу осінь не золота, а саме зелена, бо сходить озимина. Його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Тобілевич, мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами: Марія (Садовська-Барілотті), Іван (сценічне псевдо Карпенко-Карий), Микола (Садовський) і наймолодший — Панас (Саксаганський).

У тих степах йому щастило на добру компанію. Змалку знав Марка Кропивницького, засновника нового українського театру. Однокласники Панаса — знаменитий пізніше меценат Євген Чикаленко та Олександр Тарковський, батько поета Арсенія Тарковського й дід Андрія Тарковського, кінорежисера.

Згодом, коли брати Тобілевичі із трупою Кропивницького виступали в Петербурзі, преса зауважила, що це "люди из интеллигентного слоя", що не було типовим для тодішніх акторів. На спектаклі "Назар Стодоля" й "Наталка Полтавка" ходив цар Олександр ІІІ і навіть дав аудієнцію артистам. Через те кореспонденти британських газет повідомляли, що цар запобігає перед українцями. Це не так, але успіх таки був грандіозний. З газет: "Хохлы и хохлушки решительно и по праву завоевали внимание Петербурга". Про Саксаганського писали: "Счастливая внешность, выразительное лицо, прекрасный голос и бесспорный талант".

Його дружина згадувала, як познайомилася із братами Тобілевичами перед виставою: Іван та Микола їй дуже сподобались, а майбутній чоловік — перелякав, бо збирався йти на сцену в ролі п"яниці й мав потворний вигляд.

Його здатність до перевтілень — легендарна. У першому акті "Суєти" Карпенка-Карого грав романтичного молодого Івана, а у другому — старого п"янюгу-кухаря Тарабанова. І ніхто його не впізнавав. Умів грати все — від високої трагедії до фарсу. Якось його у ролі старого маразматика Пеньонжки в "Мартині Борулі" побачив професор-психолог і сказав, що за цією роллю можна писати дисертацію із психопатології. А ця роль усім акторам здавалася дрібною, й її викидали із п"єси, та й тепер часто викидають.

Саксаганський зіграв майже сто ролей, серед яких, кажуть сучасники, не було найкращої, бо всі — найкращі. У "Сватанні на Гончарівці" втілив дурнуватого Стецька. Коли співав "На курочці пір"ячко рябеє, чи ти вийдеш, серденько, за мене", публіка шаленіла — так красиво це звучало й так шкода було Стецька.

— Пора мінятися, ви йдіть в оперу, а я — у драму! — казав Саксаганському Шаляпін.

Вони були знайомі. Шаляпін починав кар"єру в українській драматичній трупі. У комедії "За двома зайцями" Саксаганський став співавтором ролі Голохвастова. То він придумав монолог "Єжелі человєк подимется своїм умом вище лаврської колокольні…".

Він продумував роль до дрібниць. Та був і нестримно-гарячим, надто в молодості. В Одесі йому докучав підкуплений газетний рецензент. Якось Саксаганський не витримав і вліпив йому три здоровенні ляпаси. Дійшло до суду. Артист захищав себе сам, і всі присутні в суді аплодували йому. Суддя кричав, що тут не театр, і присудив місяць арешту — на гауптвахті, бо актор мав чин армійського підпоручика. Та начальник гауптвахти сказав, що місць нема й не скоро буде.

В Одесі Саксаганського шанував навіть грубіян-градоначальник Зелений. Казав:

— Моя жена, дура, шастает к вам в театр каждый вечер!

Моя жена, дура, шастает к вам в театр каждый вечер

Часом через пані Зелену випрошували дозвіл грати спектакль, бо тоді український театр не дуже пускали до українських міст. Після тріумфу трупи Кропивницького в Києві 1883-го їх не пускали сюди десять літ. Тож мандрували Росією, Волгою. Там інший клопіт: українців приймали, а євреїв — ні. А весь оркестр трупи Саксаганського — євреї. Він наймав місцевих росіян. Ті дуже пиячили. Симбірський поліцмейстер спитав, чому оркестр так погано грає. Саксаганський пояснив.

— Наступного разу привозьте хоч вагон євреїв, я дозволяю! — сказав поліцмейстер.

Брат Саксаганського, також великий артист Микола Садовський, був ревнивим і нерідко сварився з Панасом. Коли театральні колективи Садовського й Саксаганського ненароком опинялися в одному місті, публіка розривалася, бо любила обох. Щоб не робити конкуренції одне одному, вони домовлялися, хто де гратиме. Приміром, Микола телеграфував братові: "Грай, не бійся, не приїду!"

А починали разом — і красиво. В Одесі, бувало, Саксаганський після спектаклю ніс на руках до готелю Заньковецьку, а її чоловік, Микола Садовський, ішов ззаду й добродушно бурчав. А городові брали під козирок, уздрівши офіцера з дамою на руках.

Усі троє братів об"єдналися в одну театральну трупу 1900 року й грали разом, хоч і недовго. Остаточно Панас і Микола помирилися аж у 1920-х. Але більшовики не давали їм відкрити свій театр — боялися, що покладуть на лопатки всі "правильні" нові радянські театри. І брати виступали по клубах.

Утім, Саксаганському 1925 року дали звання народного артиста УРСР, а до 80-річчя — народного артиста СРСР. Та він тоді вже не мав сил ходити по сцені. Ще 1931-го грав іноді в "Наталці Полтавці" Возного — одну зі своїх коронних ролей. Але за кулісами про всяк випадок сидів загримований і одягнений актор-дублер. Востаннє Саксаганський вийшов на сцену в ролі Возного, коли святкували 50-річчя його театральної діяльності.

Він мріяв про Отелло. Однак тоді український театр не мав дозволу грати перекладні п"єси. А потім стало пізно. Виставу він таки поставив — сам. Та Отелло там грав уже інший актор.


"Автомобілі полякаються й побіжать у різні боки"


Саксаганський любив розказувати анекдоти та влаштовувати розіграші. Якось 1908 року в Києві, на Сирці, виступав із показовими польотами одеський авіатор Уточкін. Зійшлося багато народу. Саксаганський із сином Петром стояли в натовпі біля якогось старого полковника.

— Дивися, скільки тут автомобілів! — підморгнув Саксаганський синові. — Коли Уточкін злетить, вони полякаються й побіжать у різні боки. Це небезпечно, нам треба стати в іншому місці!

Син із батьком почали удавано занепокоєно обговорювати, куди б їм відступити в разі такої халепи. Сусід-полковник клюнув на гру й почав їм пояснювати, що автомобілі не коні, вони не можуть злякатися. Саксаганський слухав спершу ніби й недовірливо, потім гаряче дякував — із такою ж серйозною міною на обличчі, хоча всі навколо ледь стримувалися від сміху.

1859, 15 травня — Панас Саксаганський (Тобілевич) народився в с. Кам"яно-Костуватому Бобринецького повіту на Херсонщині (тепер Миколаївська область). Учився в реальному училищі в Єлисаветграді (нині Кіровоград). Закінчив військове училище. Підпоручик, командир роти

1883 — подав у відставку, пішов на професійну сцену в Одесі — у трупу Михайла Старицького та Марка Кропивницького. Жалування — 150 рублів проти 50 офіцерських

1890 — із братом Іваном очолив театральну трупу, що проіснувала 19 років

1897 — на Всеросійському з"їзді акторів читав написану Карпенком-Карим доповідь, що починалася так: "Состояние театрального дела в России находится в жалком положении"

1903 — познайомився у Варшаві з Ніною Левченко, яка стала його дружиною. Раніше від актриси Любові Квітки мав сина Петра, що ріс із батьком, став інженером. Онук Саксаганського, Богдан Тобілевич, — архітектор. Правнук Петро — російський актор, живе в Москві. Зберігає архів прадіда, що буде переданий до Києва, коли тут відкриють музей Саксаганського

1918 — директор Державного народного театру в Києві

1935, 12 травня — востаннє вийшов на сцену

1940, 17 вересня — помер у Києві, похований на Байковому кладовищі поруч зі Старицьким, неподалік Садовського та Заньковецької

Зараз ви читаєте новину «Саксаганський носив на руках дружину брата». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути