Пʼятниця, 22 листопада 2019 07:35

"Садили не на городах, а ховалися по перелісках"

Автор: ОЛЬГА ОСИПЕНКО
  Зінаїда Мороз народилася 21 липня 1929 року в селі Хлистунівка Городищенського району Черкаської області. Закінчила сім класів місцевої школи, Корсунь-Шевченківське педучилище та фізико-математичний факультет Черкаського педінституту. З 1959-го вчителювала у школі Дирдина, була завучем. Живе в тому ж селі з донькою Валентиною і зятем Сергієм. Має двох онуків і правнука. Пише вірші і статті для районної газети
Зінаїда Мороз народилася 21 липня 1929 року в селі Хлистунівка Городищенського району Черкаської області. Закінчила сім класів місцевої школи, Корсунь-Шевченківське педучилище та фізико-математичний факультет Черкаського педінституту. З 1959-го вчителювала у школі Дирдина, була завучем. Живе в тому ж селі з донькою Валентиною і зятем Сергієм. Має двох онуків і правнука. Пише вірші і статті для районної газети

— Голод у наше село прийшов зі сторони залізниці. Біля колій я вперше побачила мертвих людей. Особливо врізалося в свідомість, як біля жінки сиділи троє маленьких дітей і плакали, — розповідає 90-річна Зінаїда Мороз із Дирдина Городищенського району на Черкащині. Під час Голодомору вона жила в сусідньому селі Хлистунівка.

Люди, які залишилися без продуктів, тікали з сіл родинами. Ховалися по вагонах-товарняках. Голодна смерть багатьох заставала в дорозі. Тіла викидали на станціях. Висаджували й дітей-сиріт.

— Якось біля залізниці знайшли дівчинку 6–7 років із запискою в кишені "Гришко Катерина Максимівна". Мама Горпина забрала її до нас, — продовжує. — Я в батьків була одна. Тато Яків працював секретарем сільської ради. Мати організувала сиротинець — була завідувачка, нянька, вихователька й завгосп в одній особі. Притулок розмістили в опустілій хаті на три кімнати. Дітей харчували тричі на день. Пам'ятаю довгий стіл, за яким діти їли. Давали борщ, супи, картоплю, компоти, хліб. Продукти постачали два колгоспи. Одяг і взуття — районний відділ освіти. Я завдяки притулку і вижила.

Та іншим дітям із села не можна було в ньому харчуватися. Приймали тільки, якщо батьки померли від голоду. Тому місцевих багато повмирало. Рятувати їх ніхто не збирався. Навпаки ходили по хатах і вимітали все. З колгоспу майже все вивезли. Весною 1933-го не було насіння. Використовували лушпайки з картоплі. Садили не на городах, а ховалися по перелісках, подалі від лихого ока. Люди були нажахані пережитим. Боялися, щоб вирощене не відібрали.

Зараз ви читаєте новину «"Садили не на городах, а ховалися по перелісках"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 212
Голосування Навіщо прослуховували прем'єра Гончарука?
  • Коломойський хоче змінити уряд
  • Це спроба відволікти від проблем у "Слузі народу"
  • Прем'єра залякують
  • Молодий кабмін зачепив схеми олігархів
  • Мені байдуже
Переглянути
Погода