Недавно в Білорусії святкували 500-річчя з того дня, як селом Достоєвом на Пінському Поліссі оволодів рід Ртищевих. Відтоді вони назвалися Достоєвськими. А пращур Ртищевих — Аслан Мурза Челебей із Золотої Орди. Тож серед Достоєвських були: татари, литовці, поляки, білоруси. І українці: в XVII столітті одна гілка роду осіла на Поділлі й Волині. Там Достоєвські служили священиками. Священиком був і Андрій Достоєвський, чий син Михайло попом бути не хотів, виїхав з дружиною з Вінниччини до Москви, став там штаб-лікарем і загинув за дивних обставин. Його син Федір став найбільш читаним у світі російським письменником.
Федір Михайлович патологічно не любив євреїв і ті народи, з яких мав предків — литовців, поляків, українців та "лиц татарской национальности". Чому? Звідки ця нелюбов до своїх?
Щось запідозрив ще Фрейд. "Достоєвський і батьковбивство" — так звалася його передмова до "Братів Карамазових". У тім романі син непрямо причетний до вбивства батька.
Така чутка ходила про самого Достоєвського — що він причетний до дивної батькової смерті. Це не доведено. Але батька він справді любив мало. Це можна зрозуміти: коли живеш серед великоросів, а твій батько — інородець, уніат, ніхто, та ще й небагатий — такого батька важко любити.
В основі цього лежить комплекс малоросійства: коли соромно любити свою убогу батьківщину, хочеться любити іншу, велику і сильну. І саме її страшно втратити. В "Подростке" Достоєвського є епізод: обрусілий німець Крафт застрелився від думки, що Росія — "второстепенное место" у світі.
Найприкметніша риса малороса: він любить те, що йому не належить. У Достоєвського це добре простежується в його стосунках з жінками.
Марія Ісаєва була першою жінкою, яка відповіла на його любов
Російський письменник Василь Розанов помітив, що Федір Михайлович у своїй прозі наближався до Бога тільки через еротику. І Розанов захотів дізнатися про це з першоджерел. Уже не було Достоєвського. Але була одна з найколоритніших його коханок — Поліна Суслова. Їй — 43 роки, а студентові Васі Розанову — 20. І він одружився з нею! Як писала потім дочка Федора Михайловича, Люба Достоєвська: "Этот юный энтузиаст был безутешен оттого, что он не знал Достоевского, и хотел жениться на той, которую любил его любимый писатель. Легко предположить, чем закончился этот брак!"
Поліна довго й жорстоко морочила йому голову, як і Достоєвському свого часу, й кинула заради ще молодшого коханця. А Розанов їй услід сказав: "Вот кто погубил русскую литературу и Российскую империю!"
Перша любов Достоєвського була чужою жінкою й навіть чужою коханкою. 24-річний прапорщик, завдяки своїй дебютній повісті "Бедные люди", став модним серед літераторів, зокрема в салоні Івана Панаєва. Й закохався в його дружину Авдотью — 22-річну кокетливу брюнетку з гарними рисами обличчя. А Достоєвський — без світських манер, бідний, малорослий, дуже гордий, а тому смішний. Тургенєв дражнив його "прищом" — у присутності Авдотьї! Певна річ, любов була нещаслива. До того ж Авдотья стала коханкою поета Некрасова — багатого і впливового. Достоєвський шукав утіхи у петербурзьких повій. Про них казав: "Марианны похорошели донельзя, но стоят страшных денег!"
Він став соціалістом, за що 1848 року був засуджений до смертної кари. Її замінили чотирма роками сибірської каторги. Достоєвський розкаявся, став монархістом, повірив у "русский народ-богоносец". Після каторги ще служив унтер-офіцером у Семипалатинську, де зустрів Марію Ісаєву. Йому було 33 роки, їй — 28. І вона знову чужа жінка. Але це перша жінка, яка на його любов відповіла. Хоча й не одразу, а лиш дізнавшись, що її чоловіка переводять в інше місто. Вона напоїла його і, доки він спав, між Марією й Достоєвським сталося перше зближення.
Вони обвінчалися згодом, як Ісаєв помер од пияцтва. В першу шлюбну ніч з Достоєвським стався припадок епілепсії. Марія була істерична, ревнива, капризна жінка, вона не жаліла письменника. Казала, що любить Тургенєва, якого він ненавидів.
Він усе програвав у рулетку
Шлюб поступово розладнався. Все ж він любив її. Ця худа блондинка нагадувала йому матір. Через Марію він пізнав, що любов і страждання нерозривні. Настасья Філіповна в "Идиоте" списана з Марії, як і немало інших його героїнь.
Коли вона помирала від сухот, Достоєвський був поруч, але вже думав про іншу любов.
Інша — це вже згадана Поліна Суслова, на 20 літ молодша за нього. В ній було те, що французи називають "обіцянкою щастя". Ця золотокоса петербурзька студентка першою підійшла до знаменитого письменника. Розумна, незалежна, горда, вона завжди робила перший крок.
Суслову важко не полюбити. Крім того, вона — із селян Нижегородської губернії, а це для нього важливо, бо ж народ — богоносець!
Достоєвський був її перший мужчина. І саме як мужчина дуже її розчарував. Якось вона в Парижі чекала його два тижні і загуляла з іспанцем Сальвадором, який її кинув. Потім Суслова докоряла Достоєвському: "Сам винен — чому не приїхав раніше?!" По трьох роках такої любові Поліна відхилила його пропозицію вийти заміж.
З відчаю він зв"язався з 30-літньою авантюристкою Марфою Браун, на яку мала зуб поліція кількох країн Європи. Ще він сватався до 21-річної зеленоокої Анни Корвін-Круковської, чия сестра Соня (згодом знаменитий математик Софія Ковалевська) була в нього закохана.
Поліна розігріла його дику пристрасть до гри в рулетку. Він усе програвав і, щоб віддати борги, брав перед видавцями зобов"язання, яких не встигав виконувати. Не встигав перечитати написане. Та він і не писав, а диктував стенографістці.
Тою стенографісткою була Аня Сніткіна. Йому тоді вже виповнилося 45, їй було 19. У Федора Михайловича мати — українка, в Ані — фінка. З нею Достоєвський нарешті здобув власну, ні в кого не позичену, любов. З нею вийшов з боргів, з нею написав найкращу свою книгу "Братья Карамазовы". З нею забув про епілепсію, мав четверо дітей і казав, що не зраджував її навіть у думках. Проживши з нею 12 років, писав їй еротичні листи. Згодом вона їх дуже "цензурувала", й до нас дійшло тільки: "Анька, я не только люблю тебя, но и влюблен в тебя".
Коли його не стало, Анні було лише 35 років. Але заміж вона більше не вийшла й померла в Криму 1918 року.
"Нечего жалеть о татарах — пусть выселяются, а на их место лучше бы колонизировать русских, с этим мнением я от всей души соглашаюсь, потому что сам давно так же думал. Вообще если бы переселение русских в Крым потребовало бы чрезвычайных каких-нибудь затрат от государства, то на такие затраты очень можно и было бы выгодно решиться. Во всяком случае, если не займут места русские, то на Крым непременно набросятся жиды и умертвят почву края".
Це сказав не Сталін 1944 року, а Достоєвський 1876-го.
Нині жваво цитують, що він 1877 року писав про українців: "Чуть только их Россия освободит, они убедят себя в том, что России они не обязаны ни малейшею благодарностью, напротив, что от властолюбия России они едва спаслись! Может быть, целое столетие они будут беспрестанно трепетать за свою свободу и бояться властолюбия России, они будут заискивать перед европейскими государствами, будут клеветать на Россию, сплетничать на нее, трубить на весь свет, что они образованные, способные к самой высшей европейской культуре, тогда как Россия — страна варварская, мрачный северный колосс, гонитель и ненавистник европейской цивилизации?
России надо серьезно подготовиться к тому, что все эти освобожденные славяне с упоением ринутся в Европу".
Отже, він напророкував усе, що тепер є в Україні.
А чи не є це не стільки пророцтво, скільки вічний страх інородця-малороса — страх того, що колись на місці другої батьківщини раптом виявиться "второстепенное место"?
1821, 11 листопада — у Москві народився Федір Достоєвський
1846 — надрукував повість "Бедные люди"
1854 — познайомився з Марією Ісаєвою, 1857 року обвінчався з нею, а через сім років Марія вмерла від сухот
1862–1865 — роман з Поліною Сусловою
1866 — познайомився й одружився з Анною Сніткіною; з"являються романи "Игрок", "Преступление и наказание"
1868 — вийшов друком роман "Идиот"
1872 — до читачів потрапив роман "Бесы"
1881 — закінчив роман "Братья Карамазовы"
1881, 9 лютого — помер у Петербурзі
3 
1
Коментарі