"Не несіть до нас своєї культури огнем і мечем, бо вже прокидається Україна до бою!" — було написано в листівці, яку жандарми знайшли 31 жовтня 1904 року на вул. Сумській у Харкові. Того дня в Театральному саду пролунав сильний вибух. Від основи погруддя російського поета Олександра Пушкіна — окраси парку — відпав шматок граніту. Поряд утворилася величезна вирва. З вікон сусідніх будинків повилітали шибки.
"Ви скуштуєте на своїй шкурі нагая і шаблі нових гонт і залізняків! — ішлося далі у посланні. — Пушкін — літератор московський, що підло і брехливо змальовував у своїх творах постать нашого патріота, гетьмана Івана Мазепу. Національний геній України Тарас Шевченко не має і досі собі пам'ятника на рідній Україні, а уряд на податки, зібрані з українського населення, ставить монументи особам, ворожим чи байдужим інтересам цього населення. Шевченко є наш великий поет, а Пушкін — ваш, то ж кому має швидше бути пам'ятник на Україні?"
Слова, стиль і цілі абзаци листівки були списані зі "Самостійної України" — опублікованої чотири роки тому статті харківського адвоката Миколи Міхновського. Місцеві патріоти не сумнівалися, що організація вибуху й друк листівок — його справа.
"Розширення російської культури в Україні не є наслідком природних процесів. Це — результат насильства, переслідування, заборони українського друкованого слова. Твори російських письменників уряд використовує як знаряддя духовного закріпачення українського народу", — вважав Міхновський. Окрім правничої діяльності, був відомий як політик. 1903 року створив Українську народну партію. Серед 10 заповідей її членів були вимоги спілкуватися лише українською мовою та ніколи не брати за дружину чужинок. Також наголошувалося: "Шануй діячів рідного краю, ненавидь ворогів його, зневажай перевертнів-відступників — і добре буде цілому твоєму народові й тобі".
При партії діяла невелика й глибоко законспірована бойова група. Її основу становили курсанти військового училища Чугуєва — містечка за 20 км від Харкова. Об'єднання назвали "Оборона України". Планували, що коли українці дозріють до спротиву російському пануванню, "Оборона" стане на чолі збройного повстання. Ці тези адвокат проголосив на Шевченківському святі в Полтаві. Для присутніх його виступ був шоком. "Слово "бомби" так і летіло з уст Міхновського", — згадував історик Дмитро Антонович.
16 червня 1904 року в Гельсінкі терорист-одинак Ежен Шауман випустив три кулі в генерал-губернатора Фінляндії Миколу Бобрикова, після чого застрелився сам. Росіяни мусили заговорити про ліберальні реформи в імперії.
— Финляндии будут предоставлены национальные преференции, полякам будут предоставлены национальные преференции — это необходимо для успокоения окраин России, — заявив міністр внутрішніх справ Петро Святополк-Мирський. І додав: — Украинцам нет нужды что-либо предоставлять.
Члени "Оборони України" таку заяву сприйняли за особисту образу. Останньою краплею став демонтаж улітку 1904 року встановленого на харківській вул. Мироносицькій погруддя Тараса Шевченка. На його місці хотіли поставити пам'ятник Михайлові Лермонтову. Міхновський віддав наказ організувати теракти в українських містах. Керувати ними мав курсант Віктор Чехівський.
"Живих людей убивати потреби немає, — писав анонімний автор історії Української народної партії. — Треба нищити пам'ятники самодержавства. Однак нічого достойного уваги з пам'ятників російським діячам у Харкові не було. Ні тобі царів, ні їхніх міністрів. Вирішено було зупинитися на пам'ятникові Пушкіну".
Наприкінці жовтня 1904 року до Харкова прибув головний русифікатор країни — міністр освіти Росії Володимир Глазов. А вже за кілька годин по його приїзді стався вибух. Подробиць його організації немає. Чехівський згадував: "Уранці я пішов подивитися на місце вибуху, після того пішов по Сумській угору. Мене наздогнав адвокат Міхновський, який був схвильований, ми пішли разом. Коло воріт університетського саду, де тепер стоїть пам'ятник Каразіну, зустріли ми Микиту Шаповала (майбутній міністр пошти і телеграфу уряду УНР. — "ГПУ"). Міхновський кинувся його привселюдно цілувати. Той казав, що доки на Україні нема пам'ятника Шевченку — не сміє стояти інший".
Через два дні у відповідь на акцію українців відбулася демонстрація місцевих росіян, які показово співали "Боже, царя храни". Утім, міська дума Харкова скасувала рішення про встановлення монумента Лермонтову. Відтоді й до ліквідації імперії 1917-го у місті не відкрили жодної скульптури на честь когось із росіян. Правда, пам'ятник Шевченку також не з'явився.
Організаторів теракту не знайшли. Улітку 1909 року бойовики "Оборони України" влаштували ще одну акцію — підірвали монумент на честь 200-річчя перемоги росіян у Полтавській битві. Ця спроба була вдаліша — скульптура хоч і встояла, але зазнала сильних пошкоджень.
Микола Міхновський повісився на яблуні
"Я був на службі Божій у Софії. Це чудово! Можу тільки сказати, як ті посли Володимирові, повернувшись з Царгорода: я не знав, де я, чи на землі, чи на небі. У цих журливо-набожних співах, можна сказати, виявляється душа цілої нації", — писав 51-річний Микола Міхновський у листі до журналіста Сергія Шемета в лютому 1924-го. Щойно повернувся до Києва з кубанської станиці Полтавської, де п'ять років учителював і підробляв збиранням винограду.
Тішитися з перебування на батьківщині він зміг недовго. За два роки до цього представники Росії, України, Білорусі та Закавказзя підписали угоду про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Столицею Української СРР ще з 1919-го був Харків — лояльніший до більшовиків, аніж Київ. Тим часом нова влада заходилася встановлювати свої порядки у найбільшому місті країни. Міхновського регулярно викликають на розмови до Головного політичного управління. У квітні його арештували на вулиці, протримали добу й відпустили. Бесіди з чекістами тривали. 4 травня 1924-го — 90 років тому — Миколу Міхновського знайшли повішеним на яблуні в саду біля помешкання його друга Володимира Шемета, де він жив останні дні.
Соратники припускали, що покійного схиляли стати інформатором й доносити на товаришів, а він відмовився. Також був здогад, що самогубство інсценувало ГПУ. "Самий факт, що його знайдено повішеним в приватному саді, аж ніяк не можна вважати якимсь доказом самогубства, коли взяти до уваги, що його смерть наступила в найближчу ніч після звільнення його з казематів ГПУ. Навпаки, знаючи методи ГПУ, мусимо прийняти за безсумнівний факт, що ГПУ зліквідувало фізично Міхновського, повісивши його ніччю в "приватному саду, щоб цим заінсценізувати версію про самогубство", — вважав діаспорний історик Петро Мірчук.
1998 року син Володимира Шемета — Ждан розповів, що в кишені покійного його батько знайшов записку: "Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола". Тож можна зробити висновок, що Міхновський наклав на себе руки, зневірившись після остаточного загарбання України більшовиками.
6 
1
Коментарі