Похорон Савелія Крамарова обійшовся в 10 тисяч доларів

 

На єврейське кладовище "Пагорби безсмертя" недалеко від Сан-Франциско відвідувачі не приходять без змінного взуття. Та частіше до могил рідних ступають босоніж по зеленій траві. Там у червні 1995-го поховали радянського актора-коміка Савелія Крамарова. 12 жовтня 1997 року на його могилі скульптор Михайло Шемякін й емігрант, художник В'ячеслав Бухаєв установили пам'ятник акторові. На високому надгробку — гримувальний столик. По ньому розкидані бронзові театральні маски. Ліворуч — завіса, а в центрі — розгорнута книжка з назвами найкращих фільмів з Крамаровим. На чорному мармурі висічені слова на івриті: "Останній дар — вічний спокій душі твоїй".

До США Савелій Крамаров виїхав у 47. Позаду залишилася слава найвідомішого коміка Радянського Союзу. Він спочатку і сам насолоджувався популярністю. Стіни своєї московської однокімнатної квартири обклеїв вирізаними з газет статтями про себе. Після першого нетривалого шлюбу з прихильницею в пошуках супутниці життя часто гуляв біля наймодніших магазинів Москви. На пальцях крутив ключі від білосніжного "фольксваґена", сподіваючись, що якась красуня попросить його підвезти.

Свої виступи перед глядачами починав так:

— У кіно я граю алкоголіків, хуліганів і придурків. Напевно, тому мене всюди приймають, як свого.

Його життя змінилося після туристичної поїздки до Єгипту наприкінці 1960-х. Крамаров привіз звідти старовинний медальйон. У Москві йому пояснили, що на медальйоні зображений пророк Мойсей. Савелій Крамаров сприйняв це як знак. Коли в 16 років він прийшов отримувати паспорт, чиновниця глипнула на нього:

— Щось ти не схожий на єврея. Мати і батько євреї, а в тебе типове рязанське лице. Хочеш бути росіянином?

— Не знаю, — відповів Крамаров.

Так у графі "національність" у нього з'явився напис "росіянин".

Крамаров різко змінився. Почав регулярно відвідувати єдину на той час у Москві синагогу, твердо дотримуватися релігійних приписів юдаїзму. Якось у часи безгрошів'я Крамарову запропонували 3 тис. крб за три виступи. Він категорично відмовився від гастролей, бо треба було виступати в шабат. А в Тамбові організатори концерту артистів кіно мусили шукати єдиного в місті рабина, і тільки той умовив коміка вийти на сцену в суботу.

— Ви — радянський артист, якому ми дали ім'я, зробили відомим, мотаєтеся по синагогах. Вдаєте із себе віруючого! — кричав один кіноначальник на Савелія Крамарова 1972-го, коли той попросив путівку в ФРН на олімпіаду в Мюнхені.

Йому перестали давати ролі. Із 1979-го по 1981-й у Крамарова було лише 12 знімальних днів. Актор вирішив емігрувати. Офіційною причиною в КДБ називав законне право виїхати до Ізраїлю, де живе його дядько — єдина рідна людина серед живих. Від еміграції Крамарова намагалися втримати, як могли, бо на полицю довелося б покласти 34 касові кінокомедії з ним. А в Радянському Союзі за надходженнями до бюджету кінопрокат був на другому місці — після продажу горілки. Акторові то погрожували арештом, то обіцяли звання народного артиста СРСР.

 

На початку 1980-х Савелій Крамаров передав листа президентові США Рональду Рейґану. Зокрема, писав: "Глядачі досі сміються над героями моїх фільмів, але особисто мені самому зараз не до сміху. Я не вмираю з голоду, але не самим хлібом живе людина. Допоможіть мені знайти у вашій великій країні можливість працювати за фахом. Моя нинішня велика країна, мабуть, допомогти мені в цьому питанні не може". Листа тричі читали на радіо "Голос Америки". А тим часом безробітний Крамаров у своїй квартирі відкрив літературно-естрадний театр. Ставив п'єсу "Хто останній? Я за вами", дія якої розгортається в черзі до ВВІРу. Крамаров грав себе. На спектакль запрошували іноземних кореспондентів і таких самих, як він, "відмовників". Біля під'їзду Крамарова глядачів на плівку фільмували агенти КДБ. Незабаром актор і троє його колег по театру таки отримали дозвіл на виїзд із СРСР.

Савелій Крамаров осів у Каліфорнії, в Лос-Анджелесі. Почав зніматися в рекламі. Одружився з колишньою одеситкою Мариною. Коли акторові було 53 роки, у нього народилася донька Бася. Англійської Крамаров так і не вивчив, мав жахливий акцент, тому на великі ролі в Голлівуд його не запрошували. Натомість одну за одною пропонували дрібні й однотипні — емігрантів та агентів КДБ. У бойовику "Червона спека", де Арнольд Шварценеґґер втілив випускника київської міліцейської школи, Крамаров в епізоді зіграв радянського чиновника. Отримував $2 тис. за знімальний день.

— Краще б у таксисти пішов, — глузувала з його заробітків теща.

На батьківщині ім'я актора викреслили з усіх кінодовідників, прибрали з титрів картин.

— Він вірив у всілякі гороскопи, — згадував Крамарова його товариш, актор Герман Синицин. — Одного разу в синагозі духовна особа сказала одружитися, він і одружився, а потім розлучився. І як, каже, ребе міг таке порадити, ми ж одне одному не підходили — вона народилася в рік Дракона, а я — Собаки.

Савелій відвідував невелику синагогу на околицях Сан-Франциско. Переїхав туди в останні роки життя. Рабин Йозеф Ланґет згадує, що Крамаров замучував його запитаннями: "А що можна робити в суботу? Світло можна вмикати? А слухавку брати телефонну? А запалювати запальничку?" За перебудови до Крамарова в гості приїхали режисер Олександр Левенбук та письменник-гуморист Аркадій Хайт. І цілий день не могли до нього додзвонитися. Потім згадали, що з вечора п'ятниці правовірний єврей не може нічого робити, навіть розмовляти, лише молитися. Коли нарешті знайшли його будинок, двері були відчинені, постіль застелена. В одній із кімнат молився Савелій Крамаров. Друзі пішли спати.

— Ти вночі в туалет вставав? — запитали зранку господаря.

— Так.

— А трубку не брав, коли ми тобі телефонували?

— Ні, я не міг.

— Поясни, будь ласка, чому одну трубку в руки можна брати, а іншу не можна?

— Це цікаво, треба запитати у рабина.

Кожен ранок в Америці Крамаров робив зарядку, бігав і купався в океані. Перший сніданок — лише фрукти. Потім гігієнічні процедури та другий сніданок — салат зі свіжих овочів. На обід він у термос засипав крупу, заливав її крутим окропом і за кілька годин їв. У кашу додавав очищену оливкову олію, мед, іноді родзинки. Вечеря — знову сирі овочі, соєва каша. Не вживав солі, спецій, алкоголю, м'яса. Влаштовував тривалі очисні голодування. Дотримуватися жорсткої дієти актор почав у СРСР — боявся раку прямої кишки. Від цього померли його мати, бабуся й усі її сестри.

— Ставлю експеримент, як дожити до 140 років здоровим, — віджартовувався.

Та смертельна недуга наздогнала Савелія Крамарова у 60 років. Боротися з раком йому допомагала остання, третя дружина, грузинська єврейка Наталія Серадзе. Вони прожили разом лише півроку. Не знаючи діагнозу, Крамаров ділився з жінкою радісною звісткою: йому зателефонував імпресаріо й запросив на велику роль у новому фільмі. Та зіграти її акторові не судилося. У лютому 1995-го його прооперували, призначили посилений курс хіміотерапії. Обтяжений медпрепаратами, Крамаров пережив два інсульти. Останні місяці він пролежав у лікарні сліпий і паралізований. Лише запитував, чи його годують кошерною їжею. А менш як за півроку помер.

Поховальна церемонія обійшлася Наталії Серадзе в $10 тис. Пам'ятник на могилі друзі зробили безкоштовно.

×