"Посли зустріли дорогою чимало індіанців, які поверталися до своїх селищ — чоловіків і жінок. Вони йшли з жаринами в руках і травою, яку використовують для куріння", — записав у щоденникові Христофор Колумб 6 листопада 1492 року. Тиждень тому його каравели "Санта-Марія", "Нінья" і "Пінта" дісталися Куби. Матроси були першими європейцями, що познайомилися з тамтешніми дивами. І зокрема — тютюном, який місцеві курили, загортаючи в кукурудзяне листя.
У середині березня 1493-го експедиція Колумба повернулася до Іспанії. Серед трофеїв на батьківщину привезли й траву для куріння. Відкривач Америки до неї не пристрастився. А от капітан Родріґо де Херес із флагмана "Санта-Марія" приохотився до тютюну. Його вважають першим європейським курцем. Коли ж він повернувся до рідного міста, то за те, що "пив дим", на три роки загримів до в'язниці. Пускання диму інквізиція вважала грішною та пекельною звичкою, тож вирішили, що в мореплавця вселився диявол. Коли Родріґо де Херес вийшов на волю, тютюнопаління вже стало звичним.
1497-го монах Роберт Пейн, що їздив із Колумбом у його другу подорож, видав трактат, у якому описав нюхання й куріння тютюну індіанцями. Так про цю звичку дізналася вся Європа. Іспанці з півстоліття утримували монополію на тютюн. Та один лікар зумів потай перевезти насіння до Португалії — у перуці. Там його купив французький посол Жан Ніко де Вільмен. Привіз до Парижа й 1560 року виростив там тютюн. Засушене листя Ніко підніс французькій королеві Катерині Медичі — як ліки від головного болю, який їй дошкуляв. Запропонував їй нюхати тютюн, не підпалюючи. Щоб посилити ефект, Катерина вигадала розтирати тютюнове листя на порох і вдихати. Так лікувала свого сина Карла. Далі нікотинову траву — так назвали тютюн на честь посла Ніко — почав нюхати весь королівський двір.
Європою закружляли байки про цілющі властивості тютюну. Його не тільки курили та нюхали, але й додавали до мазей і втирали в тіло, накладали з листя компреси і навіть вводили відвар за допомогою клізм. Вірили, що це допомагає від 36 хвороб — так іще 1571 року написав іспанський лікар Ніколас Мондарес у книжці про цілющі рослини Америки.
Індіанці справді лікувалися за допомогою тютюну. Але не тому, що рослина має цілющі властивості. Корінні жителі Америки вірили: тютюн посланий богами і слугує для зв'язку з ними. Бо ж коріння рослини сягає глибоко землі, а дим від неї піднімається в небо. Тож накладаючи листя на рану, чекали, що духи вип'ють недугу. Так само й запалювання тютюну мало прикликати богів.
Деякі індіанські племена не зважувалися вирощувати тютюн, хоч і вживали його. Команчі вважали, що цю рослину не можна зрізати, щоб не викликати гніву богів. Тому небезпеку божого невдоволення вони залишали іншим племенам — у них вимінювали листя, щоб потім собі вжити.
Вирощували тютюн в індіанців тільки чоловіки, найчастіше — спеціально посвячені члени тютюнової ради. Дозволяли культивувати й вживати священну траву після спеціальних випробувань — уже дорослим, повноправним членам племені.
У Південній Америці листя тютюну загортали як сигари. У Північній — подрібнювали й набивали люльки. Різьбили їх із дерева, каміння або поєднували ці матеріали. Мали люльки різних розмірів. Персональні, сімейні — менші. Колективні ж могли сягати завдовжки кілька метрів, завдяки чому таку можна було курити, рухаючи чубук по колу — голівка ж завжди лишалася в центрі.
Звичай викурювати люльку миру сягає вірувань про божественне походження тютюну. Спільне куріння було присягою перед вищими силами, що все при цьому сказане є правдою. Ритуал влаштовували не тільки для замирення ворогуючих племен — навіть сусіди, що посварилися, закріплювали відновлення стосунків розкурюванням люльки.
До тютюну додавали полин, щоб відігнати чорні думки
Тютюн має бісівське походження, вважали українські селяни.
Етнограф Георгій Булашев наприкінці XIX ст. записав у Чернігівському повіті такий переказ: "Коли Бог розгнівався на чортів і почав їх скидати з неба, то один чорт летів-летів і напоровся на Суховерхів дуб. Висів чорт на ньому доти, доки не почала з нього потерть сипатися. Стала падати потерть на землю, а з тієї потерті почала рости тютюнова розсада. Люди стали її брати там, палити і нюхати, а потім й у себе на городах розвели".
Це народне пояснення появи тютюну на українських землях. Історики ж вважають, що на батьківщину принесли його козаки за часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Перейняли від турків — як куріння люльки, так і назву: "тютюн" турецькою спершу означало "дим". Турки ж, у свою чергу, набралися шкідливої звички в іспанців, з якими активно торгували в XVI ст.
Свої люльки козаки називали носогрійками, бо мали короткі мундштуки, або буруньками — від турецького "бурун" — ніс. "Чашку" люльки зазвичай виліплювали з глини й випалювали. У неї вставляли втулку з вишні, груші або липи. Чубук часто робили з очеретини — коли забивався смолами, його не чистили, а викидали й міняли на новий. Тютюн козаки також нюхали — пояснювали, що паління приносить задоволення, а понюшка прочищає мозок.
Щоб відбити в тютюну махорковий сморід, до нього додавали запашні трави. Анатолій Пастернак у книжці "Козацька медицина" подає такі:
материнка — у ній містяться тимол і карвакол, що заспокоюють нервову систему, а також терпени, які протидіють хворобам шлунка,
м'ята — її додавали в курильну й нюхальну суміші, містить речовини, що позитивно впливають на тонус, бадьорість, розсудливість, спокій, роботу мозку,
тирлич — "щоб руки-ноги не викручувалися" — від ревматичних болів у суглобах,
гостролист — запобігає хворобам горла, ангіні, запаленню ясен, зміцнює емаль зубів,
любисток — його дівчата замішували в тютюн, щоб "прив'язати до себе козака", а також оберегти його в дорозі. Рослина містить фурокумарин, псорален, бергаптен, що володіють антисептичною і протипухлинною дією.
Щоб відігнати чорні думки, курили тютюн із сушеним полином. А козаки, які несли варту на могилах-курганах, для поліпшення зору курили висушену тирсу, тобто ковилу. Буркун до тютюну додавали старі рибалки, які мусили довго ледь не по пояс стояти у воді. Сушені верхівки з листям і квітами буркуну містять кумарин, що має протисудомні властивості. Водночас ця ж речовина пригнічує нервову систему і має галюциногенний ефект. Знаючи про це, козаки додавали до тютюну буркун, якщо хтось не міг забути виду мертвого ворога або вмираючого побратима.
5 
1
Коментарі