"Не пыталы бъ люды — що в мене болыть"

Відставний штаб-ротмістр, український поміщик Петро Іванович Мартос забажав мати акварельний портрет роботи молодого, але вже знаного в Петербурзі художника Тараса Шевченка. Той працював неквапно і старанно. Якось відлучився на хвилинку.

Нудьгуючи, Мартос підняв із підлоги аркуш паперу. І прочитав:

Червоною гадюкою

Несе Альта вісти,

Щоб летіли крюки з поля

Ляшків-панків їсти.

— Знаєте автора? — запитав вражено художника, коли той повернувся.

Тарас почервонів:

— Так, — і за хвильку додав: — Знаю, бо це я.

Він відсунув мольберт і витягнув із-під низенького ліжка коробку з добротного лубу, в якій тримав увесь свій поетичний доробок. Коли Мартос простяг руку до стосу паперів, Шевченко притис їх до грудей.

— Прочитаю й неодмінно поверну, — всміхнувся Петро Іванович.

Тарас на мить знітився.

— Нікому не показуйте, — попросив, віддаючи.

Мартос побожився, що не показуватиме. А сам одразу подався до Євгена Гребінки — найавторитетнішого поета в українській громаді тодішнього Петербурга. Вірші читали разом. Перебирали їх біля келихів із вином. Утім, Гребінка уже знав твори Шевченка, готував добірку для збірника "Ластівка".

— Треба впорядкувати рукопис, — сказав.

— І видати книжкою, — додав Мартос.

Згодом згадував: "Багато праці коштувало мені умовити Шевченка. Нарешті він погодився, і я 1840 року надрукував "Кобзаря".

Видання побачило світ у квітні. Наклад — 1000 примірників. Вони мали 115 сторінок і містили вісім поезій: "Думи мої, думи мої…", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка" ("Нащо мені чорні брови…"), "До Основ"яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч". Зворот першого аркуша книжки оздоблював офорт за малюнком Василя Штернберґа "Кобзар із поводирем".

Збірці пощастило із цензором Петром Корсаковим — він мав репутацію ліберала. Наприклад, не зачепив поезію "Думи мої...". У другому виданні 1860 року її добряче покраяли. Вірші надрукували російською абеткою:

Бо васъ лыхо на свитъ на смихъ породыло,

Полывалы сліозы... чомъ не затопылы,

Не вынеслы въ море, не розмылы в поли?..

Не пыталы бъ люды — що в мене болыть?

Петербурзька газета "Северная пчела" від 4 травня 1840-го в рубриці "Библиографические и разные известия" повідомила: "В книжных лавках В. П. Полякова, на Невском проспекте, на углу Михайловской улицы, в доме графини Строгановой и в Гостином дворе, на Суконной линии, N17, поступили в продажу: "Кобзарь" Т. Г. Шевченка, СПБ, 1840 г., 1 руб. серебра".

Вірші найбільше розрекламувала царська охранка

"Кобзар" надрукували на цигарковому папері. Книжка розійшлася швидко. Чистий виторг видавця Петра Мартоса — не менше 400 рублів сріблом.

— Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу винагороду, — згадував поетів друг Михайло Лазаревський.

Попервах книжка здобула популярність передусім серед української інтелігенції. Справжня піар-кампанія "Кобзаря" розпочалася 1847-го. Рекламу зробила царська охранка. У зв"язку з процесом навколо Кирило-Мефодіївського товариства начальникам губерній видали таємне розпорядження — вилучати всі знайдені примірники "Кобзаря". А якщо забороняють — отже, є за що. Книжка почала ходити по руках у копіях, її потай продавали букіністи. Автор "крамольних віршиків" потрапив на заслання, отримавши найвище визнання свого таланту — заборону писати.

Поміщик Павло Енгельгардт зажадав за кріпака Тараса Шевченка 2500 рублів. Щоб їх зібрати, живописець Карл Брюллов намалював портрет поета Василя Жуковського. Його розіграли 26 квітня 1838 року в лотерею серед членів царської родини.

Імператриця Олександра Федорівна дала 400 рублів, спадкоємець престолу Олександр Миколайович і велика княгиня Олена Павлівна — по 300. Решту доплатили гості. І вже за тиждень Павло Енгельгардт документально засвідчив, що дає волю кріпакові. За новим стилем це сталося 4 травня.

Продаж Тараса Шевченка був найвигіднішою оборудкою поміщика. Енгельгардти в Петербурзі мешкали в просторому дерев"яному будинку в Саперному пров., 19. За гроші від продажу талановитого кріпака поміщик придбав у тому ж провулку велику кам"яницю N10.

Дім триповерховий. Фасад на 17 вікон. Це був ледве не перший кам"яний будинок у провулку. У дворі містилися двоповерхові службові флігелі, зокрема стайня. Посадили сад. Енгельгардт пускав у цей дім квартирантів, тому той мав статус прибуткового будинку. По смерті поміщика 1849-го переходив від одного власника до другого. Тепер там розташоване видавництво "Искусство-СПБ".

На видання 1860 року поет позичив 1100 рублів

"Начал переписывать свою поэзию для печати, писанную с 1847 года по 1858 год", — записав у своєму "Щоденнику" Тарас Шевченко 21 лютого 1858 року. Він саме повертався із заслання. Переписував і редагував вірші із "захалявних книжок".

На початку березня отримав дозвіл на проживання в Петербурзі й виїхав із Нижнього Новгорода. У столиці, дізнавшись, що його рукописи збереглися, записав: "Нужно будет сделать выбор и приступить к изданию". 44-річний поет починає укладати нову збірку під назвою. "Поезія Т. Шевченка. Том первий". Мав намір видати в цьому томі вірші, написані до заслання. А в другому — створені на засланні й після нього.

До цензурного комітету Шевченко подав збірку на 338 сторінок. Вона починалася віршем "Думи мої..." й завершувалася циклом "Псалми Давидові". Дозволу на видання довелося чекати майже рік. Пройшовши всі тенета цензури, книжка значно "потоншала". Окрім раніше виданих — із новими скороченнями, з нових творів туди ввійшли лише поема "Наймичка" та "Псалми". Обрізали понад половину "Дум", вилучили 56 рядків із поеми "Сліпий", вступ із "Гайдамаків" ("Все йде, все минає"). У поемі "Катерина" і багатьох віршах зробили купюри. Заборонили друкувати поеми "Сон", "Кавказ", "Єретик", вірш "Заповіт". Через це книговидавець Дмитро Кожанчиков поставив умову назвати збірку "Кобзар".

На видання накладом 6050 примірників Тарас Шевченко позичив у черкаського цукрозаводчика Платона Симиренка 1100 рублів. Борг потім повернув книжками. У друкарні Пантелеймона Куліша на прохання поета окремо видрукували заборонені цензурою уривки. Згодом поет вклеїв їх у кілька примірників, які дарував друзям.

До книжки ввійшли 17 творів і портрет автора. Вона з"явилася у книгарнях 23 січня 1860-го. Коштувала 1 руб. 20 коп. сріблом. Журнал "Светоч" у рецензії на цей "Кобзар" писав: "Сущность поэзии Шевченко в том, что, говоря его стихами, у него даже "могили Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі з вітрами говорять".

×