"Не можу зрозуміти, чому білі люди такі неуважні до своїх бідняків"

 

— Який сенс розмовляти з американцями? Усі вони брехуни, і щоб не сказали, їм не можна вірити, — якось повідомив Сидячий Бик, вождь індіанського племені сіу.

Наприкінці осені 1877-го в канадському форті Волш неподалік кордону із США до нього на переговори прибув із Вашингтона генерал Альфред Террі. Для тодішньої Америки Сидячий Бик був "терористом номер один". Зі зброєю в руках він відстоював для свого народу право жити на землі предків за законами, які були задовго до приходу туди блідолицих. А тепер мусив перейти до Канади, під опіку британської королеви Вікторії. Генерал мав завдання повернути Сидячого Бика до США, щоб тримати під контролем у резервації. Зустріч відбувалася під наглядом канадської кінної поліції. Вождь надав слово жінці зі свого племені.

— Я з вашої країни, — сказала вона, звертаючись до Террі, — і хотіла виростити там своїх дітей, але через вас не встигла. Тепер я пішла в цю країну, щоб виховати дітей і хоч трохи пожити спокійно. Це все, що я мала вам сказати. Я хочу, щоб ви пішли туди, звідки прийшли.

Террі повернувся з нічим. Канадські урядовці пояснили втікачам, що тут усі, незалежно від кольору шкіри, однаково коряться законам. Не можна воювати з іншими племенами, красти коней, використовувати Канаду як військовий табір для нападу на американців. Сидячий Бик на все погодився — мовляв, сокиру війни він зарив на батьківщині.

У 14 він здобув своє перше "ку" — доторкнувся до живого ворога у відкритому бою. Після такого хрещення індіанець мав право вставити собі у волосся орлине перо. У 22 — вперше відвідав резервацію дружнього племені санті в Міннесоті. Із 1300 індіанців, які підкорилися волі білих і переселилися на відведену для них територію, зиму пережили менш як 300. Земля в резервації була безплідна, дощі йшли рідко, дичини майже не було, вода з домішкою лугів не придатна для пиття. Cидячий Бик після цього вирішив до останнього протидіяти наступу білих на землі його народу.

Попервах уряд США на них не претендував — гірський масив Чорні Пагорби в Південній Дакоті не вважали придатним для чогось корисного. Та для сіу Чорні Пагорби були священним центром Землі. 1868 року уряд підписав із сіу договір, за яким "жодній особі або особам білої раси не дозволяється селитися або займати якусь частину цієї території або без згоди індіанців проходити через останню". Але 1874-го експедиція генерала Джорджа Кастера знайшла в цих краях золото. Почався наплив білих переселенців.

Уряд намагався провести переговори про продаж території із вождями Червона Хмара і Плямистий Хвіст. У червні 1875-го вони відвідали Вашингтон. Їм запропонували $6 млн — нинішніх $274 млн. Вожді вимагали вдесятеро більшу суму. Мотивували так:

— У нашого Великого Батька, — тобто президента США, — є великий сейф, і в нас є великий сейф. Цей пагорб — наш сейф... Ми хочемо 60 мільйонів доларів за Чорні Пагорби. Покладіть ці гроші в якийсь банк, так щоб на відсотки ми могли купувати худобу. Так зазвичай вчиняють білі люди.

У Вашингтоні вирішили розв'язати проблему звичним для себе шляхом. По зимових таборах сіу розіслали гінців із повідомленням, що всім слід прибути в резервацію до кінця січня 1876 року, інакше їх вважатимуть ворожими племенами. Індіанці не рушили з місця. Тоді проти них кинули каральну експедицію. Вона просто винищувала поселення та всіх їх жителів. До табору Сидячого Бика шукати порятунку з'їжджалися все більше й більше племен. Під час червневої повні сіу влаштували свій щорічний танець сонця. Сидячий Бик три дні танцював, наносив собі криваві рани й дивився на сонце, доки не знепритомнів. Підвівшись, звернувся до свого народу. У своєму видінні він бачив солдатів, що падали на нього з неба, немов сарана.

— Великий дух віддає білих нам для забиття, — розтлумачив це Сидячий Бик.

Найвідоміша його перемога над американською армією відбулася 25 червня 1876-го на річці Літтл-Біґгорн. Сили Джорджа Кастера складали 670 чоловік. Розвідники попереджали генерала, що йому доведеться битися проти двох тисяч індіанців. Та Кастер не зважав: він збирався балотуватися на пост президента США, йому потрібна була ця перемога. Перед боєм генерал часто прикладався до пляшки і до початку був уже п'яний. Битва закінчилася смертю 266 американських вершників і командира. Ні до, ні після того індіанці не завдавали армії США більш нищівної поразки. Втрати індіанців — 35 воїнів убитими і 80 пораненими. За словами індіанця Дощ На Обличчі, винищувати солдатів "було все одно, що вбивати овець". Коли у Вашингтоні стало відомо про розгром і смерть Кастера, Конгрес вирішив збільшити чисельність армії й таки змусити індіанців відмовитися від Чорних Пагорбів. Щоби врятувати свій народ від знищення вогнем гармат і голодом, Сидячий Бик повів його до Канади.

Проте із самого початку уряд британської королеви розглядав Сидячого Бика як потенційного порушника спокою. Скорочення кількості бізонів у Канаді через присутність тут п'яти тисяч сіу викликало незадоволення місцевих племен — їм загрожував голод. Сидячий Бик просив канадців надати його людям резервацію, де вони могли б вільно полювати, не заходячи на чужу територію. Але йому щоразу казали, що він не британський підданий і не має права на землю. Американські вигнанці не мали з чого жити. Суворої зими 1880-1881 років замерзли багато їхніх коней. І з приходом весни індіанці сіу пішки рушили на південь, до США. Улітку до американського прикордонного форту прибув і Сидячий Бик. На вожді була стара ситцева сорочка, пара зношеного взуття і брудна ковдра.

— Я хочу, щоб нащадки пам'ятали, що я останній у племені склав зброю, — сказав він, віддаючи офіцерові свій старий розбитий вінчестер.

Через голод і злидні він пристав до циркового шоу. Роз'їжджав із ним по Сполучених Штатах і Канаді. Подивитися на вождя збиралися величезні натовпи. Сидячий Бик роздавав майже всі гроші ораві обірваних і голодних хлопчаків, які завжди були навколо нього, де б він не з'являвся.

— Не можу зрозуміти, чому білі люди такі неуважні до своїх бідняків. Біла людина знає, як створити все, тільки не знає, як всім цим розпорядитися, — казав він.

Коли турне закінчилося, він повернувся у свою резервацію. Привіз білу циркову конячку. Вона вміла сідати і при звуці пострілу піднімати одне копито.

×