"Іди, і нехай історія напише тобі славу", — проводжав у похід 26-річного сина Стефана старий коронний гетьман (військовий міністр) Речі Посполитої Миколай Потоцький.
Командувач польського війська задумав придушити в зародку козацький бунт, який очолив шляхтич з-під Чигирина Богдан Хмельницький. Ба, доходили чутки, що засівши на Запорожжі, він планує спільний похід із кримським ханом Іслам-Ґіреєм ІІІ в Україну. 21 квітня 1648 року Стефан Потоцький на чолі карального загону з майже 2500 реєстрових козаків, що перебували на платній службі в Речі Посполитої, і близько 1500 жовнірів із королівського (кварцяного) війська вирушив у степ. Іншу частину реєстровців, а також відділ драгунів — разом 1200 душ — було вислано Дніпром на байдаках.
Коло фортеці Кодак, у межах теперішнього Дніпропетровська, обидва загони мали з"єднатися. А далі разом із кодацьким гарнізоном великий каральний корпус мав "пройти степи та ліси, зруйнувати дотла мерзенне скопище козаків і привести зачинщиків на праведну страту", як зазначено було в наказі. Кінцевий пункт — Микитин Ріг на місці нинішнього райцентру Нікополь, де тоді була розташована Запорозька Січ.
29 квітня в урочищі Жовті Води, на межі сучасних Дніпропетровської та Кіровоградської областей, загонові Потоцького-молодшого перетнуло шлях 9-тисячне козацько-татарське військо. Залунало "алла" і першими з"явилися татари перекопського мурзи Тугай-бея.
Після перших сутичок з уже озброєними татарськими роз"їздами поляки змушені були стати табором. Козаки підійшли під самі польські шанці, підкопалися, підвезли гармати, порох і розпочали наступ. Але поляки мали сильнішу артилерію й відбили напад. Тоді повстанці оточили польський табір, почали його обстрілювати та час від часу йшли приступом. 30 квітня козацька піхота за підтримки кінних татар Тугай-бея розпочала новий наступ. У поляків на вежах було 10 гармат. Хмельницький мав лише три — фальконети дрібного калібру. Такою силою польський табір було годі здобути.
Хмельницький знав, що Дніпром проти нього йдуть не лише поляки, а й реєстрові козаки. Знав він і тодішню приповідку: "Воювати козаками проти козаків — все одно, що вовком орати". Тож коли надвечір 3 травня реєстровці пристали до берега біля сучасного села Дніпровокам"янка Верхньодніпровського району Дніпропетровщини, Хмельницький подався до них на розмову. Після неї реєстрові козаки перейшли на бік повстанців. Перебили своїх начальників, а їхні тіла покидали у Дніпро. Старшим натомість обрали Филона Джалалія.
Густо падав труп, все пішло в ясир
Перебіжчики демонстративно пройшли повз табір Потоцького-молодшого, дали вітальний залп із самопалів на честь Хмельницького і вступили до його табору. Під впливом цього демаршу реєстрові козаки з обложеного табору також перейшли на бік повсталих. А під час однієї з атак так само вчинили і 200 драгунів, набраних із українських селян піхотинців, одягнених і озброєних на німецький лад. Козацько-татарське військо тепер зросло до 13–15 тис. чоловік. 14 травня під час переговорів Хмельницький і Потоцький-молодший домовилися, що поляки передають козакам всю артилерію з порохом та клейноди, і їм дають можливість відступити.
Уночі 15 травня польське військо розпочало марш до урочища Княжі Байраки в похідно-бойовому порядку: великим, порожнім усередині кінним чотирикутником, готовим до раптової атаки з кожного боку. Татарська кіннота безупинно чинила напади, та польське військо зуміло просунутися на 8–12 км.
У татарській поемі XVII ст. згадується, що з польського табору вислали до головних сил пса-листоношу із проханням про допомогу: "Син Потоцького, не маючи відомостей за свого батька…, надіслав туди муштрованим собакою листа. Але пса впіймали, листа перехопили. Собаку відправили назад".
Тугай-бей не зважав на угоду і рвався до серйозної сутички. На світанку 16 травня Богдан Хмельницький увів до бою козацьку піхоту. Проти рухомого польського табору вона застосувала артилерію, маневруючи гарматами за допомогою верхових коней. Далі козаки перекопали шлях й зупинили марш польського війська. У першій половині дня польські сили були розгромлені вщент. "Густо падав труп, все пішло в ясир", — свідчив згодом учасник битви. Татарськими полонениками стали майже 3 тис. поляків.
Стефан Потоцький був важкопоранений з рушниці в ліву руку. На четвертий день, 19 травня, він помер від гангрени у степовій дорозі до Криму.
У листі до московського царя Олексія Михайловича від 8 червня 1648 року гетьман Богдан Хмельницький хвалився: "Господь Бог допоміг нам здолати (поляків) на Жовтій Воді, в полі, посеред дороги запорозької". Так почалася жорстока визвольна війна, яку народ згодом назве Хмельниччиною.
Ріку забарвлювала залізна руда
Жовтими Водами здавна називали густо поросле очеретом урочище в долині річки Жовтої — лівої притоки Інгульця. Розташоване воно було посеред Дикого поля на перетині двох степових шляхів — Чорного, татарського, та Микитинського, січового. Запорозькі козаки, що мали тут свої зимівники, іменували цю місцину скоріш за все від кольору річкової води. Омиваючи виходи залізної руди, вона набувала жовтуватого забарвлення. Татари урочище називали "Сари су" — Жовта Вода. Одна з народних дум про бій на Жовтих Водах починається так:
Гей, поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Жовтим Бродом називали переправу на річці Жовтій. Перше поселення там з"явилося в середині XVIІ ст. — спочатку хутір запорізьких козаків, а потім село Жовте. Наприкінці XIX ст., коли в басейні річки почали розробляти багаті поклади залізних руд, неподалік засновано селище Жовта Ріка. 1950-го там виявили й запаси уранових руд. Місцевий гірничо-збагачувальний комбінат дотепер займається їх видобутком і збагаченням. 22 травня 1957 року смт Жовта Ріка було перейменоване на місто Жовті Води.
Історик Іван Стороженко із Дніпропетровська вважає, що точне місце битви 29 квітня — 16 травня 1648 року розташоване північніше райцентру П"ятихатки на Дніпропетровщині. Розгром польського війська 16 травня стався у районі нинішніх сіл Попельнасте Олександрійського району Кіровоградської області та Холодіївка і Григорівка П"ятихатського району Дніпропетровщини. Ставка Богдана Хмельницького тоді була у Княжих Байраках — неподалік теперішньої Григорівки. Це підтверджують аерознімки території й археологічні знахідки. Тому більш правильним, на думку дослідника, вживати термін "битва на Жовтих Водах", а не "під Жовтими Водами".
Виговського виміняли за татарську кобилу
Під час битви взято до татарського полону пораненого ротмістра Івана Виговського — українського шляхтича з Овруччини, що перебував у таборі Потоцького. Його нібито виміняв у татарина за коня сам Богдан Хмельницький. Згодом Виговський стане в нього генеральним писарем, а після смерті Хмельницького гетьманом (1657–1659). Полтавський полковник Мартин Пушкар й інші недоброзичливці Виговського насміхалися, що його на Жовтих Водах виміняли за татарську кобилу.
5 
1
Коментарі
1