27 вересня відзначають одне з 12 найголовніших свят року — Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, по-народному — Здвиження. Встановлено його на честь віднайдення 324 року в Палестині візантійською імператрицею Єленою хреста, на якому розіп"яли Ісуса Христа.
— Про Здвієження я чула од людей таке, — розповідає 75-річна Надія Руденок із села Москалі Чернігівського району Чернігівської області. — Калі розп"ялі Спасітієля і двох разбойніков із нім, та патом тиє крести завалілі-забурілі і там поставілі капієщіє на туом місці. А цариця Олієна рішила найті тіє хрести і вани паєхалі туда на теє мієста, де Христа розпіналі. І найшлі старого жида, шоб вуон указав, де теє мієсто. І воце вани розкапалі і найшлі три хрести. Но там уже на їх не було знати, де ж (той, на якому був розіп"ятий. — "ГПУ") Спасітієль. І якраз несли пакойніка. Вани прилажили на одін хрест — не оживає, на другий приложили — не оживає. Третій пріложілі, аж ожив. Дак оціє найшлі хрест Спасітієля, діє вуон був. Значить рієшілі, шо це Спасітієлю хрест. І тадіє пуоднімалі цей хрест, бо там багато людієй собралоса, шоб усіє бачілі. І паднялі цей хрест у честь празніка Воздвіжінніє хреста.
На згадку про цю подію у церкві на Воздвиження священик виносить із вівтаря хреста і встановлює посередині храму.
— Прикрашають туой хрест квієтами, — продовжує 83-річна Ольга Продченко із того ж села. — Цими квієтами спуд хреста луовко і голову паміть — баліть не будіє і волоси гарно ростімуть. І дієтак же купають, шоб здаравієйшиє булі.
Земля не приймає тільки ту змію, що згрішила — вкусила людину
Із прийняттям християнства до Воздвиження приурочили звичаї, обряди та вірування, пов"язані з днем осіннього рівнодення. За астрономічним календарем воно припадає на 23 вересня. У дохристиянські часи цим святом закінчували землеробський рік і відзначали завершення теплої пори року.
На Воздвиження, вважалося, все "здвигається": копи "здвигаються" до обори, кожух "здвигається" зі свитою — починають тепло вдягатися. Ранком ходили дивитися як "здвигається" сонце: "танцює" над лінією горизонту та грає кольорами веселки. Земля "здвигається з літа на зиму" — закривається і перестає родити. З цього дня вже не росте трава й падають перші приморозки. Ховаються всі тварини, що зимують у норах — ведмеді, бабаки, ховрашки, плазуни. Земля не приймає тільки ту змію, що згрішила — вкусила людину. Така повзає лісовими дорогами, аж доки не замерзне.
В Україні Воздвиження взагалі вважається зміїним святом. Тільки-но вранці задзвонять у церкві, усе гаддя нібито злазиться докупи. Коли ж у храмі виносять і "здвигають" хрест, то воно ховається до нори.
— Там уже всіє поваздвігаютса гади, — розповідає Олександра Навозенко, 78 років, також із Москалів. — Ми в цеє врем"я в лієс ніє ходім. А раньше хаділі в лієс, дак гадюки бачили, вужів. Вани у отакєнниє клубкі в"яжутса і у нори ховаютса.
Якщо цього дня піти до лісу, то можна провалитися в зміїну яму і залишитися в ній до весни. Можна також побачити рогату царицю змій у золотій короні. Якщо здобути її, станеш володарем величезних багатств.
— Апасля Пречистой збираютса пачкамі бусли і до Здвієження улітають, — каже баба Саша. — Перша лієтіть зазуля, у єї золоті ключі від виряю, вана єго одмикає.
Вирій — це тепла країна на сході, біля моря. Там панує вічне літо, живуть душі померлих і перезимовують птахи.
Хрест є головним символом християнства. Його носять на грудях як ознаку приналежності до християнської церкви. Загубити натільний хрестик вважалося поганою прикметою.
Дітям забороняли гратися з хрестом, бо це могло призвести до смерті батьків. На хрест не можна було показувати рукою, бо її засудомить або на ній з"являться рани. Для захисту господарства від злих сил хрести писали крейдою, полум"ям свічки, вугіллям або тістом на одвірках, на дверях, над вікнами, на воротах. Хрестом відлякували нечисту силу — чорта, упиря, ходячого покійника, русалку.
Аби захиститися від епідемій, пошесті, нещасть хрести встановлювали на перехрестях доріг, які вважалися "нечистим" місцем. Хрест, поставлений усією громадою, називають "фігурою". Такий хрест ставлять у центрі села або при в"їзді до нього. Під час посухи, аби викликати дощ, чоловікам треба було за один день привезти з лісу деревину, зробити хрест і встановити його на "розходніх" дорогах. Жінки ж мали за день виткати рушника й повісити його на щойно виготовленого хреста.
Її засудомить або на ній з"являться рани
Встановлювали хрести і з нагоди значущої події. У Західній Україні, приміром, досі збереглися придорожні кам"яні хрести, споруджені сільськими громадами на честь скасування панщини в Австрійській імперії 1848 року. "Обітні" хрести власноручно виготовляли і встановлювали, щоб одужала близька людина, повернувся з армії або війни син, брат чи батько.
Хрест нагадує людину з розкинутими руками, тому вважався її особистим знаком. Із цим пов"язаний звичай ставити хрестик замість підпису.
На північно-західній Рівненщині й Житомирщині зберігся звичай прикрашати хрест на могилі небіжчика-чоловіка рушником, жінки — фартухом. Найбільші хрести встановлюють на могилах старих, найменші — дітей. "Жіночі" хрести тонші, ніж "чоловічі". На могилах самогубців, відьом і ворожбитів хрестів не ставили, бо це загрожувало засухою всій околиці. Щоб пішов дощ, треба було вирвати й кинути в річку хрест із могили вішальника чи утопленика.
Аби побачити вві сні судженого, дівчата в ніч з четверга на п"ятницю клали натільний хрестик під подушку. А на Андрія, у ніч на 13 грудня, перед сном складали пояс хрестом, примовляючи: "Живу в Києві на горах, кладу хрест в головах. З ким заручатись, з ким вінчатись, з тим і за руки держатись".
Тарганів і блощиць везуть у постолі на роздоріжжя
На Воздвиження можна вивести з хати мух, тарганів й інших шкідників.
— От як шото там заведеться в хаті, шось таке — жаби, прусаки, блошиці, то кажуть, шо треба брати постола, — розповідала 2003-го Ганна Ходаківська, 1927 року народження, із села Биків Брусилівського району на Житомирщині. — Да його заправляли того постола і вєшали туди ту жабу чи шо, держали, шоб вона не вилізла. І везуть десь аж на роздорожже — де двє дороги розходяться. Це везуть цим постолом. Одне везе, а друге плаче — голосить, як за покуойніком: "Куди ж ти єдеш? А куди ж ти йдеш, від мене одходиш? Куди ж ти від мене вибіраєшся?".
Це колись завелись у мене в хаті блощиці. Стульки було, шо не мона нічого зробіть. Я тоді те сказала матери. А постолов же хватало — в постолях ходили тульки. Ще й волока така довга. Наловила тих блошиц, загорнула в хусточку і в постуол. То мене мати запрягла, я тягла постола за волоки. А мати йшла за мною да плакала. Привезли, да мати взяла, повернулась, через голову кинула постол да й пошли тодіє додому. І допоки додому прийшлі, де вани й подієлісь.
Очистити хату від комах і шкідників можна було й новим віником. Його напередодні свята не торгуючись купували на базарі. Уранці на Воздвиження, до того, як задзвонять у церкві, заміжня хазяйка вимітала всі кутки і казала: "Ану всі пішли геть з моєї хати!". Віник і сміття, зберігаючи мовчанку, викидали на перехресті доріг.
3 
1
Коментарі
1