— Колись на кожному кутку села була така баба-шептуха, що і ляк дітям шептала, і золотник на місце ставила, і кров зупиняла, — розповідає 70-річний Віктор Лисюк, родом із села Кашперівка Баранівського району на Житомирщині. — На таких кажуть, що вони "щось знають" — молитви всякі й примовляння до кожної болячки. То "знаючі" на Пантелеймона постилися, ніякої роботи до рук не брали, щоб святий їм "до помочі ставав". Якось мав рожесте запалення шкіри, в лікарні сказали: "Шукайте бабку". Знайшли, вона дев'ять разів пошептала, льоном поводила, спалила його і все де й ділося. Той, хто бере гроші за це — шарлатан. Хліб, цукерки, подарунок який — так, а гроші — ніколи, бо то великий гріх. Бо ж знання даються людям від Бога на поміч іншим.
Святого Пантелеймона — його день православні та греко-католики відзначають 9 серпня — вважають своїм покровителем знахарі, шептухи й костоправи. "Вроджені" знахарі черпали знання від родичів, які практикували лікування людей і худоби з діда-прадіда. Народні цілителі були й "навчені": їм свої знання з лічництва віддавали знахарі, в яких не було близьких спадкоємців або їхні родичі не мали до того здібностей. Були й "знахарі по неволі" — ставали на цей шлях із крайньої бідності. Про них в народі говорили: "Навчить біда ворожити, як нема що в рот положити". Вважали, що після передачі знань іншим знахарка втрачає здібність до вишіптування й лікування хвороб. Тому бабки-шептухи неохоче ділилися своїм вмінням.
Знахарі, шептухи, баїльники, травники знають більше, ніж звичайні люди. Цілителем може стати кожен, хто народився в понеділок і в понеділок мати відлучила його від груді.
— Ні від кого я не вчилася, вообше ні од кого, — запевняла 2000-го жителька села Немовичі Сарненського району на Рівненщині Поліна Меліщук, 86 років. — Я не знаю, що мені так дано й від кого. А, знаєте, моя мати шептала, і моя тьотя, материна сестра, і їхня мати, моя баба, теж шептала. Але вони мене й не вчили, я і не знала нічого. А потім воно якось само де і взялося. І я, правда-правда, не знаю, як воно так передається.
Вправними костоправами були пастухи й вівчарі. А хірургами-дантистами — сільські ковалі. Рвали зуби плоскогубцями, ключами, мотузками й шнурками. Про знеболювання й елементарні санітарно-гігієнічні норми не йшлося.
Ревматичні й головні болі, туберкульоз, шкірні захворювання лікували кровопусканням. До середини ХІХ ст. привілеї робити це мали цехові цирульники. Мандрівні цирульники біля сільської корчми не тільки стригли й голили селян, а й пускали кров і ставили п'явки. Озброєні кишеньковим ножем, бритвою, уламком коси й ріжком для спускання крові такі процедури робили й сільські "рудомети". Найбільш сприятливим часом для цього вважали весняні місяці. Молоді до 20 років і вагітним жінкам робити кровопускання заборонялося.
— Бабки лікували скот від усяких слабостей, — каже 65-річна Любов Колодько, фельдшер із села Конотоп Городнянського району на Чернігівщині. — Бувало, що корова ні з сього, ні з того починає битися. Або прийде з поля, стоїть біля воріт, реве, а у двір не йде. Тоді йшли до бабки, вона на хліб щось там шептала, Богу молилася і, дивись, корова прийшла в норму. А як це пояснити, я і не знаю.
На Рівненщині був свій ритуал, як уберегти від вовків корову, що не прийшла додому ввечері. Шептуха виходила надвір, дивилася на місяць, читала молитву, хрестилася. Потім брала замок, замикала його і клала на землю, "поки корова не появицця". Вірили, шо замовлену худобу вовки не беруть.
"Як Місяць старий, то зілля буде не таке помочне"
— Травами лікуються в нас із діда-прадіда, й сьогодні кожний собі збирає й заготовляє і звіробой, і шипшину, тисячолисник, ленок, липу, — каже Любов Колодько. — У кожної хазяйки дома росте м'ята, меліса, нагідки. А при гнойних ангінах нема кращого засобу, ніж шовкова трава. Прополоскав горло — і як рукою зняло.
Зібрані на Пантелеймона — 9 серпня — трави особливо помічні для лікування людей і свійських тварин. Також їх годиться збирати на Івана Купала, Маковія і Спаса. На Чернігівщині лікарські трави шукають винятково жінки. Радять робити це тільки у "женські" дні — середу або п'ятницю. На Київщині навпаки — у п'ятницю трав не збирають.
— Бабки, коториє відьмують, все на п'ятницю зсилають. То таке зілля може бути не до помочі, а на шкоду здоровлю, — пояснювала 2005-го учасникам фольклорної експедиції до села Рудня Тальська Іванківського району Київської області тоді 90-річна Марія Лозенко. — Краще всього зєлля рвати на молодику. Як Місяць старий, то воно буде не таке помочне. Найбульш пользітєльне те, шо рвуть дівчатка до 12 годів або жонкі, шо вже не перуться. Брать його до обіду, познєй нельзя, бо тінь уже пішла. Видно людіну — зєллє не в помоч.
На Поліссі клали біля першої зібраної рослини окрайчик хліба, грудку солі чи дрібні гроші — щоб "заплатить за зілля Божій Матері", "шоб помогло". При цьому "шептали" таке замовляння: "Божий Іван поле орав, а святая Ілля сіяла зілля, Божа Мати рвала, да в помочі ставала".
З ран Пантелеймона замість крові потекло молоко
— Святий Пателеймон помагає од різних хвороб, зцілює од усяких болячок тих людей, хто до його з молитвою звертається, — розповідає 76-річна Хима Халявко із села Великий Дирчин Городнянського району на Чернігівщині. — Молитви помагають тим, хто хворіє на очі й у кого сильні головні болі. На Пателеймона у церкві правиться служба йому, значить, празник великий. Хто його не шанує, того Пателеймон може й покарать.
Пантелеймон жив у ІІІ–ІV ст. Замолоду прославився як успішний лікар. Якось побачив на вулиці хлопчика, який помер від укусу єхидни. Вирішив: якщо молитва до Ісуса Христа за воскресіння померлого здійсниться, прийме хрещення. Дитина ожила, а Пантелеймон почав безкоштовно зцілювати хворих, допомагати бідним, жебракам. Імператор Максиміан за проповідь християнства наказав палити Пантелеймона вогнем, кидати диким звірам, саджати в бочку з гвіздками. Той витримав усі муки й загинув від удару меча. З його ран замість крові потекло молоко. Суха олива, до якої його прив'язали, зазеленіла й дала плоди.
В Україні великомученика шанують як цілителя. День — "важкий". Суворо заборонено працювати, розводити вогонь у печі — бо Пантелеймон небесним вогнем спалить копи на полі. За це його прозвали "Паликопа".
"На Пантелеймона не можна нічого робити, бо цей празник дуже карає, — записали учасники етнографічної комісії при Всеукраїнській академії наук у селі Стебне Звенигородського району Черкаської області 1926-го. — Як тільки хто на цей празник обісмілиться робити, то нипримінно грім запалить копу або півкопи якої-небудь паші. У Тарасівці найшлися такі, що "ось-то ми не боїмося, не віримо!" та на Паликопи пішли жать. А грім як ударив і поранив 12 душ. А дівка Наталка Штундова теж думала жать у такий день. То ще тіко йшла, а грім ударив коло неї та й приглушив. А недалеко люди йшли, то побачили це: прибігли, закопали по шию в землю, і дав Бог, що ожила".
3 
1
Коментарі