16-річна американка Норма Джин Бейкер 1942-го вийшла заміж за старшого на чотири роки працівника похоронного бюро Джеймса Доуґерті. На шлюбі наполягла її прийомна матір. Вона з дітьми їхала з Лос-Анджелеса, а Норму брати не хотіла. Рідних батьків дівчина майже не знала: тато покинув родину після її народження, мати невдовзі потрапила до психлікарні. Норма жила по чужих сім"ях та притулках.
За рік Джеймс наймається матросом на торговельне судно, а Норма йде на завод шити парашути. Армійський фотограф Андре де Дьєнес підшукує моделей для журналів "Лайф" і "Пік". Їх відсилали на фронт для піднесення духу американських солдатів. Норма позує йому за $5 на годину, а невдовзі стає його коханкою. Повернувшись, Доуґерті заявляє: дружина має вибрати — зніматися для журналів чи залишатися з ним. Коли чоловік знову пішов у море, вона пише йому листа з проханням про розлучення. Більше вони ніколи не зустрінуться.
1946-го вродливу дівчину помічають працівники кіностудії "ХХ століття — Фокс". Норму беруть на епізодичні, а потім і головні ролі в музичних фільмах. Та якось актриса відмахнулася від залицянь режисера, і її виганяють. Аби заробити грошей, вона йде до нічного бару стриптизеркою. Там їй знову пропонують зніматися для "чоловічих" журналів. 1952-го настінний календар, де Норму сфотографовано оголеною на малиновому оксамиті, обійшов усю Америку. На модель звертає увагу 70-річний продюсер Джо Шенк і запрошує до ресторану. Норма, якій кортить повернутися в кіно, стає коханкою Джо, виконує всі його примхи. Це знайомство вона згадувала з відразою.
53-річний продюсер Джонні Гайд придумує для неї дзвінке ім"я Мерилін Монро, змушує зробити пластичну операцію. Актрисі підправляють кінчик носа, губам додають припухлості, увиразнюють лінію щік. Завдяки Гайдові Мерилін знову підписує контракт із "ХХ століття — Фокс". Знімається у фільмах "Асфальтові джунглі", "Джентльмени віддають перевагу білявкам", "Як вийти заміж за мільйонера". Отримує мільйонні гонорари.
Серед її шанувальників з"являється зірка бейсболу — 38-річний Джо Ді Маджіо. Вони зустрічаються понад два роки, а в січні 1954-го одружуються. Джо не подобалося, що Мерилін виставляє напоказ своє тіло. Побачивши у фільмі "Свербіж сьомого року", як вітер піднімає вгору білу сукню Мерилін, бейсболіст лютує. У жовтні вони розлучаються.
У Мерилін стається кілька викиднів
Невдовзі Мерилін заводить роман із 40-річним американським драматургом Артуром Міллером. Той одружений, має двох дітей. Майже рік Монро й Міллер зустрічаються потай. Зрештою письменник оформляє розлучення й укладає шлюб із актрисою. За чотири роки спільного життя він не пише нічого. Дружина полюбляє веселе товариство, влаштовує вдома гучні репетиції з піснями й танцями. Роздратований Міллер, забравши собаку, годинами гуляє на вулиці. У Мерилін стається кілька викиднів. Вона впадає в депресію, страждає на безсоння та ковтає заспокійливе, іноді змішуючи його з алкоголем.
1957-го на прийомі у Лас-Вегасі Монро знайомиться з 40-річним сенатором Джоном Кеннеді. Вони стають коханцями. Ставши президентом США, Кеннеді зустрічається з Мерилін у своєму літаку. Актриса приходить туди, перевдягшись секретаркою. Дізнавшись про все, Артур вимагає розлучення.
Монро сподівається, що Джон покине свою дружину й побереться з нею. Та артистка вже набридла Кеннеді, він починає її уникати. Мерилін телефонує йому до Білого дому, вимагає зустрічей, пише листи. На мовчанку погрожує викриттям. Занепокоєному президентові обіцяє допомогти його брат — 37-річний міністр юстиції Роберт. Він зустрічається з Мерилін, вислуховує її скарги, а потім "заспокоює" в ліжку.
Роберт також не збирається одружуватися з нею. Актриса надзвонює коханцеві до міністерства, та той не бере слухавки. Мерилін телефонує Робертові на його віллу в Палм Спрінґс, де він відпочиває з родиною. Вимагає, щоб негайно приїхав до неї — треба поговорити. Коли той відмовляється, погрожує, що вже давно веде щоденник, куди записує все, що розповідали їй Кеннеді. Роберт розлючений. Зі своїм швагром Пітером Лоуфордом він їде до Мерилін.
Згодом Лоуфорд згадував: того дня, 4 серпня 1962-го, актриса була на межі нервового зриву. Кричала, що в понеділок, 6-го, скличе прес-конференцію і розповість журналістам, як повелися з нею брати Кеннеді, як використовували та які державні таємниці їй розповідали. Усе це нібито записано в її щоденнику, який вона передасть пресі. Роберт намагався її заспокоїти. Мерилін схопила кухонного ножа і кинулася на нього. Чоловіки скрутили їй руки. Наступного дня Мерилін Монро знайшли мертвою.
Актриса вчинила самогубство, прийнявши смертельну дозу снодійного — така офіційна версія її смерті. Проте слідів ліків у шлунку кінозірки експертиза не виявила. Пояснили так: організм, звиклий до таблеток, швидко розчинив їх і всмоктав. На стегні Монро знайшли синець від уколу. Цей факт довго приховували.
Справжню причину смерті Мерилін Монро досі не встановлено. Її щоденник зник.
50 років тому, 29 березня 1959-го, на екрани вийшла комедія Біллі Вальдера "Дехто полюбляє гаряченьке". У радянському прокаті її показували під назвою "У джазі самі дівчата". Мерилін Монро зіграла в ній джазистку Ковальчик на прізвисько Кралечка. У неї закохується головний герой — саксофоніст Джо (актор Тоні Кертіс). Рятуючись від гангстерів, він та його друг Джеррі, якого грає Джек Леммон, одягають жіночі сукні й влаштовуються до жіночого джаз-ансамблю. Там Джо й знайомиться з героїнею Монро.
Перед зйомками режисер запросив із Берліна справжнього трансвестита, аби той консультував Кертіса та Леммона. Якось актори в костюмах джазисток зайшли до жіночої вбиральні в сусідньому кінопавільйоні. Сівши перед дзеркалом, почали підмальовувати губи й базікати на жіночі теми. Актриси й танцівниці, які проходили повз, поцікавилися, де "дівчатка" знімаються. Ніхто не запідозрив у них чоловіків.
Мерилін Монро не подобалася її роль. На зйомках вона нервувала, постійно запізнювалася. Режисер робив десятки дублів із нею. У фільмі є сцена, коли Ковальчик поцілунками й пестощами намагається звабити Джо. Тоні Кертіса якось запитали, що він відчував у той момент.
— Мені ще ніколи не було так нудно, — відповів актор. — Цілувати Мерилін — все одно, що цілувати Гітлера.
Із квітня по червень 1959-го стрічка "У джазі самі дівчата" очолювала список найпопулярніших американських фільмів. Від прокату в США вона зібрала $25 млн.
3 
1
Коментарі
1