"Сталін, Рузвельт, Черчилль були важними людьми. Завжди йдуть не спіша. Руками ніколи не розмахували, за столом комір чи рукав не поправляли", — розповідає 83-річна Євгенія Шульгіна. У лютому 1945 року під час Ялтинській конференції вона була офіціанткою в Лівадійському палаці.
— Коли робили групову фотографію в італійському дворику, то я з вікна дивилася. Сталін сів із лівого краю. Він ходив з напівзігнутою рукою — наче ховав її в піджак. У нього, мабуть, ліва кисть була паралізована. Коли опускав руку, то її не видно, в рукаві ховалася. З іншого краю сидів Рузвельт. Посередині був цей, товстий... — задумується. — Згадала — Черчилль. Сталін увесь час курив люльку. Так він її опустив, щоб не було видно. А цей як курив, не ховав сигару. "Оце культурний чоловік Сталін, — думаю, — а Черчилль некультурний".
Євгенія Шульгіна під час війни була медсестрою в госпіталі. 1944 року його розташували в одному з корпусів Лівадійського палацу в Ялті — колишній літній резиденції російських царів. За місяць розформували. Поранених перевели до інших медзакладів.
— Я з подругою Валею залишилася там, мили Світський корпус. Полонені німці територію біля палацу прибирали, дерева саджали. Нас викликали до комендатури. Сказали написати заяву про нерозголошення. Більше нам нічого не пояснювали. Жили в кімнаті, недалеко від палацу. Вранці якось встаємо, а довкола нього 3-метровий зелений паркан за ніч поставили. Ми до пропускного пункту — кажемо, що тут працюємо. Охоронець натис на якусь кнопку, щось комусь сказав і впустив. Більше нас звідти не випускали. Жили на цокольному поверсі палацу.
Із Москви приїхала сестра-хазяйка вчити дівчат на офіціанток.
— Поклала на стіл ковдру, скатертину зверху — це щоб коли тарілки ставиш, не було стуку. Показала, як сервірувати. Потім усе забрала і каже, щоб я стіл на три персони накрила. Справа треба було подавати, зліва забирати посуд. Потім прийшли якісь у військовій формі. Розпитали про моїх батьків. Сказали, що буду обслуговувати, але не назвали кого. Мені треба було сніданок, обід, вечерю подавати. Треба було привітатися і більше ніяких розмов. Якщо зі мною віталися, вклонитися. Вимагали ходити завжди з усмішкою. Те, що ми будемо бачити, наказали забути.
Офіціанткам видали темно-сині сукні з білими фартушками. На голови — білі хустки. Взуття — шкіряні капці під колір плаття, з м'якою підошвою.
У Лівадійському палаці розмістили американську делегацію, британську — у Воронцовському в Алупці, радянську — в Юсуповському в Кореїзі. Євгенія Шульгіна обслуговувала американського президента Франкліна Рузвельта. На сніданок подавала омлет, від бутербродів з ікрою той відмовився.
— Американці привезли яєчний порошок. Береш ложку, з водою перемішуєш, на сковорідку — і виходить яєчня. Ми з поварами ще сміялися, що американці привезли сухі яйця. Підобід рідко був. На нього подавали чай або каву. На столі стояли три кришталеві вази з різною випічкою. Не руками брали, а щипчиками. На обід — бульйон. Одного разу принесли борщ. Рузвельтові він сподобався — показує пальцем: "Во!" Кажу: "Русские щи". Другого разу попросив їх сам. Коли принесла, сказав: "Корошо, корошо. Хазяйка, хазяйка". І потім постійно подавали йому щі. Сметану окремо приносили. Він її не клав. На вечерю подавали помідори, огірки, зелену цибулю, відбивні котлети, тільки без паніровки. Несли картоплю фрі соломкою. Овочі не змішували. Це в нас, як поросятам, дають. Іноземці так не їдять. Охоронці наші казали: "Силос не подавати". Олією не поливали. Її окремо приносили, але ніхто нею не користувався.
На столі в обід пляшка "Столичної" стояла і три пляшки червоного вина. Рузвельт пив вино. Його відкорковували перед ним. У пляшці грамів 200 залишалося. Недопите вино ми нишком забирали собі, випивали з поварами і охороною. Десь по 50 грамів кожному виходило. Це я вперше в житті вино скуштувала.
Євгенія Іванівна згадує, як вона з кухарями сміялася з американських військових:
— Наші в черевиках начищених, а американці в обмотках. "Видно, бідні, що не мають чобіт", — думали ми.
У Рузвельта був темношкірий охоронець.
— Метри 2 ростом, здоровий такий, симпатичний. Обличчя повне, волосся коротке кучеряве. У чорний костюм одягнений. Тільки зуби й очі блищали. Він ту коляску з Рузвельтом брав, як пушинку (президент США мав паралізовані ноги. — "ГПУ"). Як мама дитину, носив його. Я перший раз побачила чорну людину. Ще кажу дівчатам: "Цікаво, змивається у нього то все?"
Згадує, як уперше побачила Сталіна:
— Якраз несу фруктову тарілку і виделку, яку забрали зі столу. Він іде напроти. Виделка впала, я перелякалася. Стала і стою, а він: "Ничего, ничего, это к счастью будет". Приходжу на кухню, руки трясуться, все трясеться. "Знаєте, — кажу хазяйці, — мене, мабуть, розстріляють. Він ішов, і в мене виделка впала. Цей, із вусами". Настільки розхвилювалася, що забула, як звати.
Після Ялтинської конференції Лівадійський палац став державною дачею. Євгенію Іванівну залишили там працювати.
— Туди приїжджали відпочивати чоловіки з політбюро. Жінки їхні були з довгими язиками. Перемивали всім кісточки. Вони більше командували, ніж чоловіки. Я ще зі столів тоді часом непомітно бутерброд з ковбасою сервелат брала і охоронців годувала. Потім мене перевели в Александрівський палац. Там 1948 року я вдруге побачила Сталіна. Він із дочкою був, Свєткою. Прості вони. Свєтка мені плаття подарувала.
Євгенія Шульгіна показує на сервіз на столі. З Ялтинської конференції, мовляв.
— Цей сервіз я тоді собі на пам'ять взяла — вкрала, іншими словами. У ньому було 12 чашечок, блюдечок, цукорниця, молочниця, чайничок. Весь із тонкого фарфору — такого в магазинах не можна було купити тоді. Там стільки посуду було, що цієї пропажі ніхто й не помітив.
Про що домовилися в Ялті 4–11 лютого 1945 року
— поділ Німеччини та її столиці Берліна на окупаційні зони між державами — учасницями антигітлерівської коаліції
— визначили кордони країн, звільнених з-під нацистської окупації. Європу поділили на сфери впливу. Унаслідок цих домовленостей по війні з'явився "соціалістичний табір" — із країн, що відійшли до сфери впливу СРСР
— розробили основні засади діяльності майбутньої Організації Об'єднаних Націй
— СРСР зобов'язався після капітуляції нацистської Німеччини оголосити війну Японії, з якою США воювали із грудня 1941-го
3 
1
Коментарі
3