У серпні 1946-го невисока на зріст 36-річна монашка стала свідком буденної для індійського міста Калькутти картини. Покриту коростою жінку, яка гнила живцем і не могла вже рухатися, привіз на візку син і покинув біля лікарні. Її не хотіли туди брати. Мати Тереза — так звали черницю — захотіла допомогти жінці. Марно.
— Я не могла біля неї перебувати, її торкнутися, стерпіти її запах, — згадувала згодом. — Утекла. І почала молитися: "Свята Маріє! Дай мені серце, повне чистоти, любові та смиренності, щоб я могла прийняти Христа, його торкнутися й любити в цьому зруйнованому тілі".
Черниця повернулася до хворої, вимила й допомогла влаштувати її в лікарню. Жінка померла з усмішкою на вустах.
— Я відчувала: Господь чекає, щоб я добровільно відмовилася від спокійного життя в моєму ордені й вийшла на вулиці служити жебракам, — розповідала Мати Тереза. — І не просто вбогим. Він закликав мене служити тим, хто не може навіть іти просити милостиню, бо голий, не має навіть лахміття, щоби прикрити тіло. Тим, хто не здатен їсти, бо від виснаження не має сил навіть на це. Тим, які знеможено падають на вулицях, усвідомлюючи, що вмирають. Тим, котрі вже не плачуть, бо немає сліз. Богові потрібна була моя бідність, моя слабкість, моє життя для того, аби проявити свою любов до найубогіших.
Вона одягла дешеве сарі, яке носили індійські жінки, і з 5 рупіями в кишені — тепер це $60 — залишила свою обитель. Як допомагати бідним, ще не знала. Серед куп сміття організувала школу для нікому не потрібних дітей — покинутих немовлятами, інвалідів і сиріт. До абиякого прихистку приводила тих, що при смерті валялися просто на вулицях, і безхатьків.
— Те, що я пішла від сестер, стало для мене гірким переживанням. У монастирі я жила, не відаючи труднощів. Ніколи і ні в чому я не знала потреби. Й ось усе змінилось. Я спала, де випадало, на підлозі, в нетрях, де по кутках скреблися миші. Я їла те, що й мої підопічні, і лише тоді, коли було що їсти. Але в найубогіших людях я бачила Ісуса. А коли любиш, не відчуваєш страждань і мук.
До міської влади дійшла чутки про жертовну черницю. Матері Терезі виділили велике напівпідвальне приміщення, в якому колись тримали жертовну худобу. Так з"явилася обитель для вмираючих. Вона назвала його Домом чистого серця. Люди, які потрапляли туди, діставали медичну допомогу й могли померти гідно, з дотриманням ритуалів їхньої віри. Мусульманам читали Коран, індусам приносили воду з Гангу, а християни отримували соборування.
— Для людей, що жили, наче тварини, найкраща смерть — померти, як ангели, оповитими любов"ю і турботою.
У матері Терези з"явилися добровільні помічники. Усі вставали вдосвіта. О четвертій ранку молилися, не мали майна, крім одного комплекту змінного одягу, їли те, чим харчується найбідніше населення, працювали по 16 год. на добу. Від найубогіших із убогих їх відрізняло тільки маленьке розп"яття, пришпилене біля лівого плеча.
Спершу грошей не було взагалі, й Мати Тереза перший рік жебракувала на харчі та ліки. Але й пізніше, коли вже почали надходити пожертви, черниця сама чистила вигрібні ями, голими руками торкалася виразок на тілах прокажених.
— Я б не зміг зробити цього і за мільйон доларів,— сказав їй один журналіст.
— І я за мільйон не змогла б, — відповіла. — Тільки безкоштовно. З любові до Христа. А він завжди шукає можливості допомогти мені.
Якось Мати Тереза сушила голову, де б їй роздобути 50 тис. рупій, щоб обладнати дитячий будинок.
Раптом пролунав телефонний дзвінок. Незнайомий голос повідомив, що їй присуджена якась філіппінська премія. Так з"явилися гроші на сиротинець.
Так само було, коли задумала запровадити пересувні лепроклініки для прокажених. В Індії цю хворобу вважали прокльоном, посланим Богом за гріхи. Матері Терезі пожертвували 10 тис. рупій, найбільший в Індії фахівець із прокази запропонував свої послуги. А з Америки прибула машина "швидкої".
Папа Римський Павло VI 1964-го відвідав філіал ордену в Бомбеї. Подарував черниці розкішний лімузин. Вона на гроші, вторговані за машину, побудувала ще один лепрозорій для прокажених. До Матері Терези почали стікатися благодійники з усього світу.
1910, 26 серпня — Аґнес Ґонджа Бояджіу — майбутня Мати Тереза — народилася в столиці нинішньої Македонії, Скоп"є, в албанській родині. Була в ній третьою дитиною. Малою співала в церковному хорі, у 12 років вирішила присвятити себе Богові
1928 — покинула домівку, вступивши до католицького чернечого ордену сестри Лорето. У Дубліні в Ірландії за два місяці вивчила англійську. Почала називатися сестрою Терезою на честь французької черниці XIX ст. Її направили до Індії в монастир. 16 років викладала бенгальським дівчаткам історію і природознавство в школах ордену
1949 — заснувала орден Милосердя. До неї долучилися 12 послідовниць, переважно колишні учениці. За рік орден офіційно визнав Ватикан
1979 — удостоїлася Нобелівської премії миру. За медаль лауреата отримала 10 тис. рупій, які пішли на харчі й ліки для бідних. Відмовилася також від урочистого бенкету. За ці гроші нагодували 2 тис. злидарів у Калькутті
1983 — мала серцевий напад. Через шість років, коли стався другий, їй уживили електрокардіостимулятор. Черниця працювала далі
1996, квітень — упала й зламала ключицю. У серпні зазнала нападу малярії, відмовило серце. Їй зробили операцію
1997, 5 вересня — померла в Калькутті. 13 вересня пряму трансляцію з похорону вели найбільші телеканали світу. За два роки почалася процедура приєднання Матері Терези до лику святих
Її доброчинні місії на момент смерті налічували 4 тис. сестер, 300 братів і біля 100 тис. волонтерів — у 610 місіях 123 країн світу. Доглядають за сиротами, біженцями, сліпими, безпомічними, престарілими, алкоголіками, бідними й бездомними, допомагають жертвам потопів, епідемій, голоду та СНІДу.
Албанські комуністи не дали попрощатися з матір"ю
Мати Тереза не бачила своєї матері Драни відтоді, як покинула домівку у 18 років. 1972-го сестра Аґа написала, що мати тяжко хвора, важить 39 кг і перед смертю мріє побачити доньку Аґнес. У Римі Тереза відвідала посольство соціалістичної Албанії. Їй дозволили в"їзд до країни, але не виїзд. Як черницю на батьківщині, де панував тоталітарний режим, її чекала в"язниця.
Монахиня вагалася. Не їхати до Албанії і не попрощатися з матір"ю? А як можна тоді проповідувати любов до ближніх? Чи поїхати і залишити сестер, орден? Вона поїхала. Не до Албанії, а до Ємену — допомагати жертвам землетрусу. У липні 1972-го до Калькутти прийшла звістка про кончину матері. Через рік померла сестра Аґа.
1992 року президент уже вільної Албанії присвоїв Матері Терезі звання почесної громадянки. Вона повернулася додому і побувала на дорогих могилах. Вони були доглянуті.
Якщо ти робиш добро, люди звинуватять тебе в потаємній корисливості й себелюбстві. І все ж твори добро!
Те, що ти будував роками, може зруйнуватися в одну мить. І все ж будуй!
Люди потребують допомоги, але вони-таки стануть дорікати тобі за неї.
І все ж допомагай людям!
Із заповідей Матері Терези
4 
1
Коментарі
1