Ліля Брик доводила до істерик Володимира Маяковського

"Страждати Володі корисно, він помучиться й напише хороші вірші", — казала Ліля Брик про поета Володимира Маяковського. Ця заміжня жінка зводила його з розуму.

Вони познайомилися 1915 року в Петрограді на літературній вечірці. Туди, до будинку подружжя літераторів Осипа й Лілі Бриків, свого кавалера Маяковського запросила Ліліна сестра Ельза. Він продекламував свою свіжу поему "Облако в штанах" і відразу ж заявив, що присвячує її Лілі. Йому сподобалася ця елегантна дама: розумна, вихована, з вишуканими манерами й без жодних упереджень. Поет винайняв житло неподалік Бриків і весь вільний час проводив у них. Упадав за Лілею. Вона ж тримала "рупора революції" на віддалі.

— Я відразу зрозуміла, що Володя геніальний поет, але він мені не подобався. Я не любила дзвінких людей — зовні дзвінких. Мені не подобалося, що він такий височезний, що на нього обертаються на вулиці, не подобалося, що він слухає свій власний голос, не подобалося навіть, що прізвище його — Маяковський — таке звучне і схоже на псевдонім, причому на вульгарний псевдонім, — згадувала вона.

Поет подарував Лілі перстень з її ініціалами — ЛЮБ — "Лілія Юріївна Брик". Їх можна було читати і як безперервне "люблюлюблю". А незабаром Маяковський переїхав до будинку, де Ліля мешкала з чоловіком Осипом. У березні 1919-го з ними перебрався до Москви. Про цей любовний трикутник невдовзі знали всі. Одного разу якийсь чиновник зневажливо відгукнувся про "цю Брик", і Маяковський дав тому добрячого ляпаса:

— Ліля Юріївна — моя дружина! Запам'ятайте це.

Але ставати офіційною дружиною поета вона не планувала. "Я кохала, кохаю і кохатиму Осю більше за брата, більше за чоловіка, більше за сина, — тим часом писала Брик у своєму щоденнику. — Про таке кохання я не читала в жодних віршах, у жодній літературі. Я не могла не любити Володю, якщо його так любив Ося". Маяковський страждав і ревнував. Ліля ж у колі спільних знайомих могла сказати іронічно:

— Уявляєте, Володя такий нудний, він навіть влаштовує сцени ревнощів.

А ще:

— Я любила кохатися з Осею. Ми тоді замикали Володю на кухні. Він рвався, хотів до нас, шкрябався у двері та плакав.

Якось після чергового скандалу вона повідомила, що їм із поетом краще пожити окремо. "Я сумую, я сумую за тобою — але як — я місця собі не знаходжу, — писав Маяковський в одному з листів до Лілі. — І думаю тільки про тебе. Я нікуди не ходжу, я тиняюся по кімнаті, дивлюся в твою порожню шафу — цілую твої картки і твої котячі підписи. Реву часто, реву й зараз. Мені так не хочеться, щоб ти мене забула! Нічого немає сумнішого, аніж жити без тебе... На яке я життя в результаті погоджуся? На всяке..." За три місяці розлуки з Лілею Брик Володимир Маяковський написав одну з найкращих своїх поем — "Про это".

Вони знову під одним дахом. Поет працював день і ніч, а ті двоє зручно прилаштувалися при ньому в голодну пору після більшовицького перевороту. Не дуже успішний літератор Осип Брик, який ніде до пуття не працював, видав коштом Маяковського свої твори. Він був не проти роману дружини, адже мав свій — із секретаркою. Ліля ж, якщо поет був у від'їзді, слала телеграми: "У нас усе добре. Чекаю грошей". А перед його поїздкою до Парижа давала настанови:

— Привези рейтузи рожеві три пари, рейтузи чорні три пари, панчохи дорогі, бо дешеві швидко порвуться. Парфуми, пудри, які Еля (сестра вийшла заміж за французького офіцера й жила у Парижі. — "ГПУ") порадить. Намисто, якщо ще в моді, зелене. Сукню строкату, гарну, з крепжоржету, і ще одну, можна з великим вирізом, для зустрічі Нового року.

Тоді ж Ліля просить його не забути і про автомобільчик "форд" останньої моделі. Вона стала другою жінкою в Москві, яка водила машину. Маяковський був щедрий: коли в нього з'являлися кошти, пригощав друзів, робив подарунки, позичав суми, щомісяця допомагав матері й сестрі. Про себе ж писав: "Мне и рубля не накопили строчки…" — "родина" забирала все.

Ліля, тягнучи гроші з Маяковського, почала заводити романи на стороні.

— Закохувалася вона часто — вродлива, руда, напевно, в ній вирували "страсті-мордасті", через одного навіть мало не отруїлася, — згадувала одна з її подруг.

Ліля Брик мала свій підхід до чоловіків:

— Треба запевнити, що він чудовий або навіть геніальний, але що інші цього не розуміють. І дозволяти йому те, що не дозволяють йому вдома. Наприклад, курити або їздити куди заманеться.

Та Маяковського не відпускала, хоч і зауважила в одному з листів, що вже не кохає його. Дозволяла йому легкі захоплення іншими жінками, але не давала розвинутися їм у щось більше — боялася втратити стабільне джерело прибутку. Коли поет відпочивав у Ялті з однією такою, писала йому: "Будь ласка, не одружуйся серйозно, а то мене всі запевняють, що ти страшенно закоханий і обов'язково одружишся!".

Останнє кохання Маяковського — заміжня актриса Вероніка Полонська. Після чергової сцени з нею 14 квітня 1930 року поет застрелився. У передсмертній записці написав: "Лілю, кохай мене. Товаришу уряде, моя сім'я — це Ліля Брик, мама, сестри і Вероніка Полонська. Якщо ти влаштуєш їм стерпне життя — спасибі. Початі вірші віддайте Брикам, вони розберуться".

Ліля пише листа Сталіну: просить не забувати великого співця революції й поета нового часу. Вождь відреагував негайно: Лілі дозволили облаштувати музей Володимира Маяковського. Вона пише спогади про нього.

У щоденнику в 1970-х Брик занотувала: "Наснився сон — я серджуся на Володю за те, що він застрелився, а він так ласкаво вкладає мені в руку крихітний пістолет і говорить: "Все одно ти те саме зробиш". У 86 років вона впала у себе в кімнаті, зламала шийку стегна. Була приречена на нерухомість. 4 серпня 1978-го Ліля Брик прийняла смертельну дозу снодійного.

×