"Курви й волоцюги завжди будуть на моєму боці" - cім дивацтв Жоржі Амаду

 

Цупив дрібнички

"У літаках я краду серветки, у ресторанах — тарілки, у кав'ярнях — кавові ложечки й попільниці, з готелів приводжу додому халати й рушники", — писав бразильський письменник Жоржі Амаду в мемуарах. Своєї пристрасті аж ніяк не соромився. Навпаки — хизувався, що його колекція крадених дрібничок, певно, найбільша й найрозмаїтіша у світі.

Іноді міг поцупити навіть у друзів. Один із них на час своєї подорожі залишив в Амаду екзотичного співочого птаха. А коли повернувся, йому сказали, що птах полетів. Насправді ж — став іще одним трофеєм Жоржі Амаду.

Збирав мотлох і твори мистецтва

Амаду не давав викидати своїх старих речей. Узував туфлі, які давно вже "просили каші", і по 20 років зберігав давно затісні на нього сорочки — ану ж раптом схудне. І це при тому, що статки дозволили йому звести на океанському узбережжі в бразильському місті Сан-Салвадор-да-Баїя-ді-Тодуш-уш-Сантуш великий будинок за спеціальним проектом, придбати квартиру в центрі Парижа з видом на Сену, Собор Паризької Богоматері й Ейфелеву вежу. У помешканнях письменника були вишукані меблі й кахлі. На стінах — картини, будинок прикрашали ковані статуї. Амаду колекціонував не лише непотріб, а й твори мистецтва.

Розігрував друзів

"Ми вирушили на базар, купили чотирьох живих курей і півня й привезли бідолашних до готелю", — починає Жоржі Амаду розповідь про розіграш, який улаштував під час візиту до Польщі 1953-го. Разом із польським перекладачем його творів вони вирішили пожартувати з бразильського журналіста Жозе Мендесіу. Той приїхав писати про соціалізм у Польщі. Безперестанку розказував, як побував на фермі, де вирощують свійську птицю, як спілкувався зі справжніми героями праці, хвалив соціалістичне господарство. Тож Амаду з поляком, щоби покепкувати з цього захоплення, запустили в готельний номер Жозе куплених на базарі птахів. "Останнє, що я бачив — як півень злетів на ліжко", — пише в спогадах письменник. Разом із перекладачем вони склали зворушливого листа нібито від польських птахівників — мовляв, ті дарують журналістові курей на розплід. Коли той повернувся й побачив свій номер загидженим — був у розпачі. На ранок Амаду розповів приятелеві про жарт. "Ніхто з моїх друзів не уникнув розіграшів", — стверджував письменник.

Хотів заборонити ліфчики

"Для мене ці споруди, якими жінки закривають і спотворюють свої груди, назавжди залишаться огидною подобою середньовічних лицарських обладунків", — обурювався Жоржі Амаду. Вважав, що парламенти всіх країн мають ухвалити закон, який забороняв би жінкам одягати бюстгальтери й тісні панталони. Не сприймав моди на худорлявих — казав, що кістки треба лишити собакам. А груди мають вільно погойдуватися під блузою, час від часу проглядаючись у викоті.

Дурив туристів

Жоржі Амаду завжди мав удома з десяток глиняних глеків для води — "найбільших і найнедоладніших, які тільки міг відшукати на базарі", як сам зазначав. Тримав їх для іноземців — гостей міста Баїя, де жив. У 1960-х, згадував, там був єдиний пристойний готель, у якому завжди селили поважних приїжджих. І от коли чужинцеві наставав час залишати місто, перед від'їздом до аеропорту Амаду надсилав йому один із цих глиняних велетнів. Недоречний подарунок уже не було де подіти.

— Не могли прислати щось менше й легше, — іноді бурчав дехто.

Але знехтувати презентом ніхто не посмів, бо письменник докладав до нього листівку: "Прийміть, любий друже, на добру згадку про подорож і перебування в Баїї цю амфору — витвір народних майстрів". І підписував прізвищем котрогось із місцевих можновладців.

Любив непристойні слова

— Гр-р-расинду вчора тр-р-рахнули в комор-р-рі! — вигукував папуга Жоржі Амаду. Кликав якусь Лауру, а оскільки та не приходила, горлав:

— Лаур-ро, де ти, кур-р-рво?

Птаха письменникові подарував батько. Полковник Жоан Амаду придбав його, щойно почув із вікна одного з борделів. Там папугу й навчили лаятися. Батько не пошкодував за лайливого какаду чималої суми, бо знав пристрасть сина до солоного слівця.

"Бардом курв і волоцюг" якось зневажливо назвав Жоржі Амаду один впливовий критик, бо саме вони були основними персонажами його творів. Письменник на це відповів:

— Слово "курва" мені подобається — воно просте й чисте, на відміну від "дівиці легкої поведінки", "вуличної жінки" та інших принизливих інакомовностей.

Іншого разу запевнив:

— Хоч би що там було, курви й волоцюги завжди будуть на моєму боці.

За одну ніч розлюбив комунізм

Жоржі Амаду від часу навчання в університеті був затятим комуністом. Через політичну діяльність його не раз висилали з Бразилії. Натомість охоче запрошували до країн "соціалістичного табору" як учасника різноманітних конференцій і комітетів, члена бюро Всесвітньої ради миру. Прозріння до Амаду прийшло 1951-го — під час дружньої пиятики в Югославії. Коли розмова звернула на гострі теми, він почув, що свідчення у політичному процесі вибивають тортурами. Далі довідався, що це — не поодинокий випадок, а правило. "Всю ніч я трусився в лихоманці. Марилося, що це мене гатять чоботами й палицями, вимагаючи зізнатися в тому, чого я не скоїв", — згадував пізніше цей поворотний для себе момент. Бразилець був морально знищений: "справедливий лад", який він так завзято захищав, насправді нітрохи не кращий за найжорстокішу диктатуру. По поверненні додому Жоржі категорично відмовився брати участь у політичному житті країни, зосередився на писанні.

×