Іспанська королева Хуана Португальська 1468 року завагітніла від коханця. Щоб приховати це від чоловіка, вона замовила собі металевий корсет. Сталеві кільця, з"єднані болтами, вкривали тіло від грудей до низу живота, стягуючи всі випуклості фігури.
За десять років наступниця Хуани, королева Ізабелла, одягти подібні обладунки зобов"язала всіх своїх служниць. В її указі йшлося, що ідеальною є жіноча талія, яку може обхопити руками 12-річна дівчинка. Талії жінок із оточення правительки не мали перевищувати 32,5 см. Десять служниць померли в перші місяці дії указу. Так з"явився корсет, який попри заборони лікарів, жінки носили до 1908 року.
Щойно винайденим корсетом зацікавилася іспанська інквізиція. Вона змушувала жінок не лише приховувати принади свого тіла, але й робити все, аби фігура ставала пласкою. Пишний бюст вважали гріховним. Тож аби в дівчат не росли груди, на ніч до них прив"язували важкі свинцеві злитки. А 25-кілограмові металеві корсети, які часто порівнювали з лицарськими обладунками, починали носити вже у 8–9 років. Це перешкоджало нормальному розвитку тіла й викликало різні хвороби: корсети нещадно натирали шкіру, зміщували або й передавлювали печінку та шлунок, деформували ребра, порушували кровообіг. "Після вишуканого гішпанського ліфа муки в пеклі здаватимуться нашим жінкам порятунком", — був певен тогочасний автор.
Але вже в середині ХVІ ст. корсет перестав приховувати жіночу фігуру. Французька королева Катерина Медичі запровадила нову моду: у верхній частині корсетів робили вирізи, які оголювали груди. Соски прикрашали діамантовими кільцями або золотими ланцюжками. У таких відвертих сукнях Медичі та 200 її придворних дам ходили не лише вулицями, а й навіть до церкви. Вигадала королева це не спроста: її свита, яку називали "ескадроном кохання", мала насамперед зваблювати політиків і вивідувати в них цінну інформацію. "Фрейліни королівського двору одягнені, як богині, але доступні, як прості смертні. Вони обпекли своєю пристрастю більшість людей при дворі. Ніколи постіль не грала на політичній сцені такої важливої ролі, як за часів Медичі", — писав у мемуарах сучасник Катерини Медичі.
За наказом королеви всі її фрейліни й заможні дами країни мусили звужувати талію до 33 см. Інакше вони не могли потрапити на жоден світський захід. Часто жінки не знімали корсетів навіть на ніч. А дівчаток змушували їх носити із 7 років. Інколи корсети вдягали навіть на 2–3-річних дітей, аби в них не розвивалися нижні ребра й носіння корсета в дорослому віці було не настільки обтяжливим.
У ті часи корсети виготовляли вже не з металу, а з еластичного китового вуса, який обтягували шкірою або тканиною. Вони були паркі, не надто приємно пахли, зате не так сильно натирали шкіру й менше важили. Робили корсети із трикутних рогових пластин, що містилися у щелепі кита, — з одного боку гладеньких, з другого — вкритих тонким ворсом. У середньому, щелепа мала 600 пластин завдовжки 33 м і завширшки 3,5 м. Цього вистачало на 60–70 корсетів.
Що корсет шкодить жіночому здоров"ю, розуміли мало не з моменту його появи. Лікарі ХVI–ХVIІ ст. стверджували, що чотири з п"яти жінок гинуть від його носіння.
Тогочасний хірург Амбруаз Паре в одній зі своїх праць писав: "При розтині жінок ми бачили, що ребра лежали одне поверх іншого, а між ними були затиснені внутрішні органи". Він же часто описував випадок 1582 року, коли наречена померла біля вівтаря, задихнувшись у надто тісному корсеті. В іншій історії йшлося про дівчину, що загинула після балу. Через тугий корсет три ребра зламалися і проштрикнули їй печінку.
Наполеон назвав корсет убивцею роду людського. Бо жінки носили його навіть під час вагітності. Це призводило до викиднів та народження дітей із вадами. Дехто вмисне використовував тугі корсети, щоб позбутися небажаної вагітності. Французький письменник Ґі де Мопассан в оповіданні "Мати потвор" розповідає про вродливу й кокетливу жінку, яку зустрів на одному з пляжів. Неподалік нянька доглядала трьох її дітей — негарних, горбатих і кривих. Друг-лікар, який прогулювався з ним, пояснив:
Три ребра зламалися і проштрикнули дівчині печінку
— Вони наслідки перетягнутих талій, що до останнього місяця вагітності лишаються тоненькими. Ці потвори — результат корсета. Жінка знала, що ризикувала життями дітей. Але їй було байдуже. Головне — лишатися привабливою й не обділеною увагою.
Тісні корсети іноді взагалі призводили до безпліддя. Постійний тиск на низ живота часто спричиняв випадіння матки. На це, особливо у ХІХ ст., страждало чимало жінок. Причиною хвороби були часті вагітності. Але корсет лиш ускладнював недугу. Тому до нього хворі жінки почали прикріплювати песарії — прилади з дерева, металу, кістки чи гуми, що складалися з диска, приєднаного до стержня. Ті вставляли в піхву і перешкоджали випадінню матки. До корсета вони кріпилися дротом. Песарії були різних видів, і деякі з них можна було не виймати навіть під час сексу.
Протягом майже п"яти століть жінки не прислухалися до порад лікарів. Але наприкінці ХІХ ст., коли винайшли рентген, зробили знімки жінки, що впродовж 14 років носила корсет, та селянки, яка його жодного разу не одягала. Знімки кривих ребер однієї та здорових — іншої були опубліковані у багатьох тогочасних виданнях. Тоді корсет доживав останні роки своєї бурхливої популярності. 1908-го модний французький модельєр Поль Пуаре створив колекцію суконь вільного крою. Коли пішли чутки, що він збирається її запустити, до Пуаре щодня почали навідуватися власники підприємств, які виготовляли корсети. Пропонували шалені гроші, аби лиш колекція не пішла в люди. Та Пуаре не зупинився. І вже 1908-го корсет перестав бути обов"язковим атрибутом одягу.
Зашнуровувалися корсети зазвичай іззаду. Самостійно жінка з тим упоратися не могла. Для цього наймали камеристку. Вона отримувала найбільшу зарплатню серед прислуги. Шнурування проходило зигзагом по корсету, тому коли його затягували, жінку сильно смикали з боку в бік. Дамам доводилося міцно за щось триматися, приміром за ліжко. А служниця, щоб добре стягнути корсет, мала з усіх сил упиратися ногами. Ревниві чоловіки останній вузол на корсеті зав"язували самі. Увечері перевіряли: якщо зав"язаний не тим же способом — жінку звинувачували у зраді.
Копіткий процес знімання корсетів чоловікам не дуже подобався. Іноді його пришвидшували: приміром, герой роману Проспера Меріме "Хроніки царювання Карла IX" шнурівки корсета своєї коханки перерізав кинджалом. Увечері вона не мала нічого проти, та вранці її охопив жах:
— Боже! У чому я тепер повернуся додому?
3 
1
Коментарі