У грозову ніч на 22 вересня 1709 року Іван Мазепа в муках помер у маленькому селі Варниця під стінами Бендерської фортеці. Сюди, до підвладної Османській імперії Молдавії, 70-річний гетьман і шведський король 27-річний Карл XII з рештками своїх армій відступили після поразки під Полтавою.
Правителя України відспівували в малій сільській церкві. "Провід у похороннім поході вели шведські фанфари та козацькі сурми, що грали на переміну, — описує історик Василь Луців, спираючись на свідчення сучасників. — За ними козацька старшина несла ознаки гетьманської влади: булаву, вкриту самоцвітами та перлами, прапор і бунчук. Вони йшли попереду домовини, прибраної багровим оксамитом із широкою золотою обтяжкою, везеної на возі, запряженім у шість коней. На них їхали козаки з витягненими шаблюками. Карл ХІІ із своєю старшиною проводив на вічний спочинок свого друга та союзника. Усі вповноважені при ньому чужинні амбасадори вважали своїм обов"язком іти за ним. А за їхнім прикладом йшли представники султана, мунтянські та волоські господарі. За ними їхали верхи Орлик та Войнаровський (наступник гетьмана та його племінник і ад"ютант. — "ГПУ"). Далі зі спущеною зброєю та схиленим прапором королівські драбанти в барвистих одностроях та яничари з гомінкими цимбалами, одягнені в білий одяг. Ще далі українські жінки прийшли зі своїми чоловіками і, за стародавнім звичаєм, голосили та заводили. В останніх рядах ішли юрбою вірмени, цигани, татари й поляки, бо вліті того року — 1709-го — з"їхалися до Бендер різні народи".
Іван Мазепа спадкоємців не залишив — своїх дітей гетьман не мав. Достеменно відомо, що був одружений лише раз. 1668-го він, майже 30-річний, узяв шлюб із трохи старшою від нього вдовою Ганною Фридрикевич, у дівоцтві — Половець.
Її батько був білоцерківським полковником. Завдяки родинним зв"язкам дружини Мазепа зумів швидко просунутися по службі. Їхня дитина померла немовлям. Батьківські почуття Мазепа направив на пасербів — дітей Ганни Фридрикевич від першого шлюбу. Дбав про них і по смерті дружини 1702-го.
Пасинок Криштоф став сотником Седнівським. Отримав від вітчима кілька сіл. Пасербиці Марії добрав вигідну партію — сина білоцерківського полковника Михайла Громики. Коли 1706-го Василь Громика помер, Марія отримала гетьманський універсал на чоловікові маєтності. Щоправда, добробут тривав недовго: після 1709 року Марію з дітьми відправили на заслання.
Гетьман мав кількох похресників. Зокрема, майбутнього генерал-поручника французької армії Григора Орлика. Той був сином старшого військового канцеляриста, потім гетьмана в еміграції — Пилипа Орлика. Гетьманською хрещеницею була й донька генерального судді Василя Кочубея — Мотря.
Гетьман часто бував у Кочубеїв, пестив хрещеницю. Щойно Мотря підросла, почала вбачати в гетьманові-вдівцеві звичайного чоловіка. Між 65-річним хрещеним батьком і його більш ніж утричі молодшою хрещеницею спалахнув роман. Мазепа просив у батьків дівчини згоди на шлюб. Водночас звернувся по дозвіл до церковних ієрархів: шлюб між хрещеними батьками та їхніми похресниками був забороненим.
У Києві відмовили, а родина Кочубеїв здійняла галас. Дівчину посадили під домашній арешт. Мати й старша сестра морили її голодом, обзивали блудницею. Одного разу Мотря не витримала та прибігла до гетьманського палацу. Мазепа відправив її назад. У листі до неї потім пояснив: інакше вчинити не міг, бо Кочубеї "по всім світі розголосили б: же взяв у нас дочку ґвалтом і держить у себе місто наложниці". Якби ж Мотря залишилася, зізнавався, не втримався би — вони почали б жити як подружжя.
Кочубеїха хотіла якнайшвидше видати Мотрю заміж. Зятем у травні 1707-го став Семен Чуйкевич. Дітей у цьому шлюбі не було. За участь у "мазепинській змові" Чуйкевича заслали до Сибіру. Залишившись сама, Мотря прийняла чернечий постриг. Стала ігуменею Ніжинського жіночого монастиря. Там після тяжкої хвороби померла в січні 1736 року.
Останньою Іван Мазепа тримав до хреста дівчинку із заможної єврейської родини з гетьманського Батурина. Батьки вирішили її охрестити. Хрещеними запросили Мазепу та старшу доньку Кочубея — Ганну. У четвер 29 травня 1707 року вона прибула до гетьманського палацу на Гончарівці "у кумовство". По хрестинах гетьман дав святковий обід.
Мати гетьмана Мазепи Марина Мокієвська (близько 1623–1707) походила з родини білоцерківської православної шляхти. Овдовівши 40-річною, прийняла чернечий постриг під іменем Магдалена. Із 1683-го вона вже ігуменя Києво-Печерського Вознесенського монастиря — навпроти лаври.
Окрiм сина, в родині Мазеп була ще донька Олександра. Сестра гетьмана замiж виходила тричi. Вiд першого та третього шлюбу мала по синові, вiд другого — доньку. Останній її чоловік шляхтич-католик Ян Войнаровський змушував дружину перейти на його віру. 1692-го Олександра приїхала зі свого маєтку на Волині до Києва відвідати родичів. Скаржилася братові на чоловіка й зізналася, що хоче прийняти "ангельський образ" — піти в черницi. Згодом так і вчинила. Її доньку бере під опіку мати-ігуменя. Гетьман зайнявся освітою та просуванням по службі племінників. Старший Іван став полковником нiжинським, московським стольником. Андрiй Войнаровський був ад"ютантом гетьмана.
Мар"яна згодом, слідами бабусі й матері, теж прийняла чернецтво під ім"ям Марти. Марія-Магдалена довгі роки зберігала таємну кореспонденцію свого сина. По її смерті всі листи передано Марті, а та вже повернула їх дядькові. Після гетьманової поразки його племінницю заслали до Олександрівського Успенського дівочого монастиря на півночі Московії.
1639, 20 березня — Іван Мазепа народився в родині "знатного козака" Степана Адама Мазепи-Колединського (близько 1609–1665). Родинний маєток — село Мазепинці неподалік Білої Церкви на Київщині
1646–1656 — навчався в Києво-Могилянській колегії. Потім вивчав артилерійську справу за кордоном. У додатках до історії "Армії Нідерландських Штатів" зазначено: "Йоаннес Колединський, пізніший козацький гетьман Мазепа, був один рік у Нідерландах при відливі гармат Віллєма Веґеваарда у Девентері". Наступні три-чотири роки перебував на службі в польського короля Яна Казимира
1669–1687 — служив у правобережного гетьмана Петра Дорошенка, а потім у лівобережного — Івана Самойловича. Обраний генеральним осавулом
1687, 25 липня — отримав гетьманську булаву на військовій раді на річці Коломак
1707 — від австрійського цісаря Йосифа І отримав гідність князя Священної Римської імперії
1708, 24 жовтня — перейшов на бік шведського короля Карла XII
1709, 27 червня — бій під Полтавою
1710, 18 березня — прах гетьмана перепоховано в місті Галац у південно-східній Румунії. Могила не збереглася
2 
1
Коментарі
3