Літнього вечора 1907-го художник Микола Пимоненко з дружиною йшов Хрещатиком із театру Миколи Садовського, тепер театр оперети біля стадіону "Олімпійський". У вухах іще звучав голос актриси Марії Заньковецької. Городовий розганяв квітникарок, які торгували на вулиці. Художник підійшов до стрункої дівчини.
— Звідки квіти? — спитав Микола Корнилович.
— Квіти з Росі, пане. Вночі в Росі купалися, вранці водою змивалися. Такі гарні, що продавати жаль, але треба, — промовила квітникарка.
Минув якийсь час. Та відтоді, коли Пимоненко гуляв Хрещатиком, усе мимоволі шукав очима квітникарку. І якось таки зустрів її. Швидко підійшов до неї.
— Мені потрібна натурниця. Я хочу запропонувати вам нову роботу, будете працювати — тоді щось придумаємо.
Із цієї дівчини художник намалював свою картину "Квітникарка". Далі позувати вона не захотіла й повернулася до свого села. Так Микола Пимоненко знаходив персонажів і сюжети для своїх картин — будь-де й будь-коли. Та найбільше в селі Малютинка коло Боярки, під Києвом. Там художник мав дачу, на якій жив значну частину року. От якось передгрозовим вечором Микола Корнилович допоміг дівчинці загнати в стійло отару овець. А потім розкрив альбом для замальовок. Художник швидко працював олівцем, щоб закарбувати, як важкі рухливі хмари заволокли небо, тінями біжать по землі й ось-ось вибухнуть зливою. Такий був початок його картини "Перед грозою".
Малютинських селян художник малював у маленьких альбомах, із якими ніколи не розлучався. Знаходив своїх героїв у сусідніх хатах, на гамірливих базарах. "Часом приводив звідти додому "живу" натуру — то теля, то овечку, — писала у спогадах дружина художника Олександра Володимирівна. — Потім змальовував". Спостерігав за веселощами, танцями, жартами нарядженої у святкове вбрання молоді. Малював дітей, які пасуть гусей і худобу, і взагалі — повсякденне життя селян: сінокоси, жнива, оранки, ярмарки, весілля, сватання, проводи рекрутів, ворожіння, побачення. Автор "Чорного квадрата" художник-авангардист Казимир Малевич, побачивши його картини на виставці в Парижі, сказав:
— Я їду до Києва. Познайомлюся з Пимоненком. Це диво! Стільки мольбертів, на кожному — життя України.
Його картини об'їздили всю Російську імперію, величезними накладами розходилися листівки з репродукціями полотен Миколи Пимоненка. Одна з них із картиною "Додому" 1908-го впала в око московському горілчаному фабрикантові Миколі Шустову. На ній — гіркий п'яниця, який ледь доплентався до свого подвір'я. Біля хати чекає дружина з дрючком, а на призьбі сидить пес і спостерігає, що буде далі. Шустов саме запускав випуск нової горілки — "Спотикач" — та ніяк не міг визначитися з етикеткою. А тут листівка — прямо в тему. І фабрикант дав репродукцію картини на етикетку до пляшки горілки.
Микола Пимоненко невдовзі одержав листа з Москви від колег-художників із мистецького об'єднання Товариство пересувних виставок. "Мы считали тебя честным человеком и нашим товарищем, которым гордились, избрали тебя членом нашего общества за известность в художественном мире, стал академиком, но, оказывается, тебе этого мало! — писали "передвижники". — Ты пустился на низкие, подлые вещи, опозорил все наше общество, ты продал право на печатание своей картины "Додому" Шустову — водочному фабриканту, для этикетки к водке. Приезжай в Москву, полюбуйся, какую устроили тебе рекламу: девять человек по числу букв "Спотыкачъ" дефилируют по всем улицам Москвы с твоей картиной..."
Наступного дня Микола Пимоненко вирушив із Києва до Москви. Шустов клявся: жодної картини"Додому" він в очі не бачив, про художника Пимоненка ніколи не чув, бо на ніякі виставки зроду не ходить. Йому просто сподобалася листівка. Але раз з'явився автор малюнка на ній, то він готовий заплатити скільки належить. Пимоненко грошей не захотів і подав на фабриканта до суду. Той виніс вердикт — Шустов має покрити видатки у справі, знищити етикетку й вилучити з продажу в магазинах усі пляшки "Спотикача".
184
картини, 419 етюдів і 112 малюнків олівцем Миколи Пимоненка представили на посмертній виставці художника в Петербурзькій академії мистецтв 1913 року. Усього створив понад 700 живописних і графічних композицій. 1891-го за картини "Весілля в Київській губернії" і "Ранок Христового Воскресіння" отримав звання почесного вільного художника Академії мистецтв. Із 1904-го — академік.
1909 року за картину "Гопак" нагородили золотою медллю Салону де Парі Товариства французьких художників. Картину придбав музей у Луврі. Микола Пимоненко брав участь у міжнародних виставках у Берліні, Парижі, Лондоні та Мюнхені. Був почесним членом кількох зарубіжних товариств і академій. Робив ілюстрації до поем Тараса Шевченка "Причинна", "Утоплена", "Русалка", "Черниця Мар'яна". Оформляв оперу Миколи Лисенка "Наталка Полтавка".
1862, 9 березня — Микола Пимоненко народився у передмісті Києва — на Приорці у сім'ї міщанина, різьбяра по дереву та власника іконописної майстерні. З 12 років їздив з батьком, який розписував сільські церкви на Київщині, розтирав йому фарби, ґрунтував дошки. Незабаром теж почав робити пейзажні і портретні замальовки. Батько віддав його до іконописної школи при Києво-Печерській лаврі.
1876 — засновник і директор Київської рисувальної школи Микола Мурашко умовив мецената Миколу Терещенка прийняти Пимоненка до школи безкоштовно. 1880-го визнаний кращим учнем та зарахований до штату репетитором. По закінченні школи отримав звання вчителя малювання. Його екзаменаційні картини приймає Петербурзька академія мистецтв. Батько в напуття сказав Миколі: "Бачиш, як Бог тобі допомагає — і талант дав, і найпотрібніших людей послав, щоб таланту дати хід. Тепер, значить, чекай випробувань".
1882 — вступає до Петербурзької академії мистецтв вільним слухачем. Вчився в майстерні Володимира Орловського. Нагороджений двома малими і великою срібною медаллю. 1884-го захворів на туберкульоз, мало не помер. Лікарі порадили виїхати на південь. Кидає академію та повертається до Києва, влаштовується у школі Мурашка. Взяв участь в організації Київського художнього училища. 1892-го одружився з донькою Орловського Олександрою. Мали двох доньок і сина.
1899 — за сприяння Іллі Рєпіна став членом Товариства пересувних виставок. З 1900 року до кінця життя викладав графіку в Київському політехнічному інституті, мав чин статського радника, що у війську відповідав генеральському званню.
1912, 26 березня — Микола Пимоненко помер у Києві. Похований на Лук'янівському кладовищі.
3 
1
Коментарі