Голод 1947-го зблизив східняків і західняків

 

З огляду на те, що рік фотозйомки — 1947-й, це — суто пропагандистський знімок. Він мусив переконати (і когось таки переконував) у тім, що десь в Україні є люди, які щасливо трудяться й не мають іншого клопоту, як читати книжки на дозвіллі.

Хоча клопіт був: де дістати хліба? Сільське господарство розорене війною. Державні хлібозаготівлі не залишали селу майже нічого. Частина зерна йшла на експорт, ще більша частина гнила в держрезерві (на випадок близької війни з американцями). Та й армію в Європі треба було годувати, навіть без війни.

Але 1947-й відрізнявся від 1933-го суттєво: селянам можна було шукати хліб. Його дозволили купувати. Тисячі людей зі сходу України рухалися на захід, в Галичину, де колгоспна система ще не встигла угробити сільське господарство. Там східняки вимінювали чи купували хліб у західняків. Хто не міг купити — лишався на заробітки на місяць–два. Відділи УПА отримали наказ від свого командування не чіпати цих людей. Що б не говорили потім на сході про бандерівців, ніхто не може згадати, що вони кривдили цих голодних людей.

Того року міліція фіксувала на західноукраїнських залізничних станціях десятки тисяч східняків. Декого з них арештовували й судили за "поширення провокаційних чуток про голод". Але більшості щастило дістати хліба й привезти додому. Зараз інколи східняки кажуть західнякам: "Ми вас годуємо!". Але то вже окрема тема.

У селах майже не лишилося чоловічого населення

Повернемося до нашого знімка. Його, можливо, навіть цікавіше розглядати сьогодні, аніж тоді, коли був зроблений. Власне, вся тогочасна економічна й демографічна ситуація на ньому  — мов на долоні. У селах майже не лишилося чоловічого населення. Кого забрала війна, кого — мобілізація на відбудову Донбасу. Коней і техніки теж не лишилося. Уся робота покладалася на жінок.

Знаменитій ланковій Ганні Кошовій на цьому знімкові — 76 років. Вона щойно отримала свою зірку Героя. Ганна Денисівна — одна із зачинательок знаменитого довоєнного руху п"ятисотениць (вони збирали понад 500 ц буряків з гектара). Навіть для нинішніх часів це багато. Якою ціною все те давалося — в тодішніх книжках не писали. За кілька місяців після цього фотосеансу Ганна Кошова померла.

Згодом колгосп "Червоний гігант" назвали її іменем.

×