Сенсом життя для Георгія Жукова стали військова служба та жінки. Односельці розповідали про його суперечку з поштарем Філею через Маню Мельникову, яка подобалася обом. Філя побачив, як Жуков танцює з дівчиною. Схопив револьвера й погрожував убити Георгія. Однак той вирвав у суперника зброю, закинув її у кущі і танцював далі.
Згодом майбутній маршал покохав Нюру Синельщикову. Але та вийшла заміж за іншого. Жуков приїхав у село і несамовито кричав: "Нюрка, что же ты наделала?!" Рідні насилу заспокоїли його. Усе життя Георгієві було нестерпно згадувати, що дівчина обрала не його.
Під час Громадянської війни, 1919 року, помічник командира взводу Жуков у битві під Царициним (згодом Сталінград) отримав тяжке поранення у ліву ногу та лівий бік. Із поля бою його виніс політрук Антон Янін. У лазареті за ним доглядала Поліна Волохова, а за Жуковим — її молодша сестра Марія. Георгій покохав дівчину і називав "незабудкою" за блакитні очі. Однак сестри повернулися до батьків у Полтаву.
1920 року ескадрон Жукова квартирував у селі Анна Воронезької губернії. Одного разу він помітив, як двоє юнаків чіплялися до молодої жінки, вчительки Олександри Зуйкової. Георгій вступився за неї, а опісля узяв на службу писарем. Між ними виникли почуття.
Антон Янін з дружиною Поліною Волоховою жили у Мінську. Туди ж 1922 року перевели Георгія. Він побачив Марію, і в його серці прокинулося старе почуття. Вони почали жити разом. Маршал навіть хотів одружитися, та його кохана була активною комсомолкою і реєстрацію шлюбу вважала пережитком минулого.
Марія реєстрацію шлюбу вважала пережитком минулого
1928 року Шура народила доньку Еру. А через рік Марія подарувала Георгієві ще одну дівчинку — Маргариту.
Закінчилась ця драма по-радянському. Олександра написала на Жукова заяву до парторганізації. Особиста справа розтяглася майже на півроку.
За цей час померла від тифу Поліна, і в Яніна на руках лишився трирічний син. Тоді він сказав Жукову:
— Ти заплутався. Забудь про Марію та доньку, я про них сам подбаю.
Антон запропонував Марії відвезти її з немовлям до Мінвод, де жила його рідня. Та погодилася.
1941 року полковник Янін добровольцем пішов на фронт, а через рік загинув під Сталінградом.
Жукову винесли догану за двоєженство й поставили ультиматум: якщо він не повернеться до Зуйкової, то буде виключений з партії. Відтоді вони стали вважатися офіційним подружжям, хоча розписалися лише 1953 року. А Шура за цей час народила ще одну доньку — Еллу.
Галина завагітніла, та стався викидень
Узимку Жуков з дітьми каталися на лижах та ковзанах, а влітку — плавали та грали в теніс. У вільний час маршал полював, рибалив, збирав гриби.
— Не пам"ятаю випадку, коли б із полювання він повернувся з порожніми руками. Скільки часу ми з мамою витратили, аби обскубати диких качок та гусей! — згадувала Елла.
На початку Великої Вітчизняної війни Олександру з дітьми евакуювали до Куйбишева. А в житті Жукова з"явилася молодший лейтенант медслужби Лідія Захарова.
Ліда двічі була вагітною і двічі робила аборт. Обидва рази могла народити хлопчиків, про яких Жуков мріяв усе життя. Та Захарова не хотіла мати дітей від одруженого чоловіка.
У червні 1946 року Георгія Костянтиновича звинуватили у "військовій змові", виключили з ЦК і відправили керувати Одеським округом. Він поїхав на південь з Лідою. Зуйкова тривалий час не знала про існування суперниці. А коли довідалася, то написала заяву до НКВС з вимогою вислати Захарову з Одеси. Ліду звільнили з роботи, однак вона не покинула Георгія і поїхала за ним до Свердловська.
Тим часом, за особистим розпорядженням Сталіна, агенти КДБ здійснили обшук московської квартири Жукова. Знайшли 20 золотих годинників, 15 кулонів і каблучок, а на дачі — більше 4000 метрів шовку, парчі, оксамиту, 44 килими і великі гобелени, вивезені з Німеччини, а також 60 картин класичного живопису та багато чого іншого. Маршала звинуватили у моральній розбещеності. Він визнав себе винним, а також покаявся за свій зв"язок із Захаровою.
Ліда зібрала речі і повернулася до Москви. Там одружилася зі зв"язківцем Валентином Ігнатюком. Вони прожили разом майже сорок років, доки на початку 90-х Захарова не загинула в автокатастрофі.
Наступним коханням Жукова стала військовий лікар Галина Семенова, молодша від нього на 30 років. Георгія полонили її зелені очі. 1951 року Галина завагітніла, але стався викидень.
— Не засмучуйся, — заспокоював її Георгій. — Можна ж спробувати ще.
І ось 19 червня 1957 року народилася донька Маша.
За цей час кар"єра Жукова стрімко пішла вгору: після смерті Сталіна він стає спочатку першим заступником, а потім міністром оборони. Тоді ж, очевидно, під тиском партії, реєструє шлюб із Олександрою Зуйковою. Та після народження Маші розмова заходить про розлучення. Перший секретар ЦК Хрущов звинуватив маршала в "аморалці" і заявив, що за позашлюбних дітей із офіцерів погони знімають. Георгій Костянтинович відрубав:
— Не лізьте в моє особисте життя!
Після народження Маші Жуков заговорив про розлучення
Ця історія співпала з черговою "опалою" маршала. Приводом стала спроба сформувати підрозділи для диверсійно-розвідницької діяльності — попередників сучасних спецчастин на зразок групи "Альфа". Хрущов сприйняв це як підготовку до державного перевороту. У березні 1958-го Жукова відправили у відставку.
— Тільки не покидай родини, — благала Олександра Зуйкова.
Донька Елла згадувала:
Після народження Маші Жуков заговорив про розлучення
— Батько вважав, що ми з сестрою вже влаштовані, у кожної з нас своє життя, своя родина (Ера отримала фах юриста й одружилася з сином маршала Василевського Юрієм. Елла стала радіожурналістом та вийшла заміж за колегу Віктора Єрохіна. — "ГПУ"), а Маші потрібна підтримка. Він ішов з дому на декілька днів, потім повертався... і знову йшов. А в січні 1965-го пішов назавжди й оформив розлучення.
В Олександри загострилася гіпертонія, а в грудні 1967-го після інсульту її не стало.
Трохи пізніше у Галини виявили рак молочної залози. Операція не врятувала. Від цієї звістки у Жукова стався інсульт, його паралізувало. Галина вийшла на пенсію по інвалідності й доглядала за чоловіком. Домоглася запрошення кращих нейрохірургів світу. Однак їм так і не вдалося врятувати маршала від страшних головних болів.
13 листопада 1973 року Галини не стало. Жуков переніс новий інфаркт і лишився прикутим до ліжка. Серце ще працювало, але дихання підтримували штучно. 18 червня 1974 року він помер.
Його донька Марія передала Брежнєву останню волю батька: поховати просто у землі. Однак генсек вирішив по-своєму. Похорон маршала пройшов урочисто на Красній площі. Після офіційного прощання і кремації урну з прахом поставили до ніші в Кремлівській стіні та закрили кам"яною плитою.
1896, 1 грудня (19 листопада) — народився у селі Стрєлковка Калузької губернії у родині чоботаря Костянтина Жукова
1907–1915 — навчається у кушнірській майстерні в Москві
1915, 7 серпня — мобілізований на фронт під час Першої світової війни
1918–1919 — воює на боці "червоних" у Громадянській війні
1919 — отримує першу радянську нагороду — орден Червоного прапора
1928 — народжується донька Ера від Олександри Зуйкової
1929 — з"являється на світ дочка Маргарита від Марії Волохової
1937 — народжується донька Елла від Олександри Зуйкової
1939, 31 серпня — Жукову присвоюють звання Героя Радянського Союзу за перемогу над японцями на річці Халхін-Гол
1943, 18 січня — став маршалом Радянського Союзу
1944–1945 — командує військами І Білоруського фронту у Вісло-Одерській та Берлінській операціях
1945, 9 травня — підписує остаточну капітуляцію Німеччини
1945, 24 травня — приймає Парад Перемоги у Москві
1957 — народжується донька Марія від Галини Семенової
1969 — завершує книгу мемуарів "Спогади та роздуми"
1974, 18 червня — помирає. Похований у Москві на Красній площі біля Кремлівської стіни
2 
1
Коментарі