Ференц Ліст закохався у княгиню з Поділля

36-річний угорський композитор і піаніст Ференц Ліст у середині січня 1847-го приїхав на гастролі до Києва. У місті саме тривав Хрещенський ярмарок. З'їхалоcя багато поміщиків й купців. Перед концертом 23 січня композитор вирішив прогулятися ярмарковою площею. Раптом його увагу привернула пісня "Віють вітри, віють буйні", яку співала сліпа дівчина під акомпанемент старого бандуриста.

Піаніст був так вражений її співом, що на своєму першому концерті у залі Контрактового будинку на теперішній однойменній площі на Подолі того ж дня імпровізував на цю тему. Виступ мав великий успіх. Наступні два концерти Ліст давав у залі Університету св. Володимира — сучасному актовому залі Червоного корпусу Київського університету. Білети розійшлися по рублю. На той час це були шалені гроші. М'ясо, наприклад, коштувало 4 коп./кг, пшениця — 1,5 коп./кг, молода кріпачка — близько 150 руб.

Після виступу до піаніста підійшов секретар музиканта і протягнув гаманець, у якому лежало 100 рублів.

— Який благодійник це передав? — здивувався Ліст. — Тут дуже багато.

— Одна ясновельможна пані, — відповів секретар.

— Дізнайтеся її ім'я та адресу. Я маю їй віддячити.

Благодійницею виявилася 28-річна княгиня Кароліна Сайн-Вітґенштейн. Вона була однією з найбагатших поміщиць Правобережної України. Мала 15 сіл і 4643 кріпаків. Приїхала до Києва в торговельних справах. Почула, як захоплено розповідають про виступ угорського піаніста в Контрактовому будинку й вирішила піти на його концерт в університеті. І захопилася Ференцом Лістом. Через кілька днів він надіслав їй листа з подякою за пожертвування. У відповідь Вітґенштейн запросила музиканта до свого маєтку Воронинці у Літинському повіті Подільської губернії (нині — Хмільницького р-ну Вінницької обл.). Композитор хотів було делікатно відмовитися, адже планував після Києва їхати до Константинополя. Та перед від'їздом вщент програвся в карти. Тож вирішив скористатися своєю поїздкою до маєтку Вітґенштейн. Дорога туди лежала через Житомир, де музикант дав кілька концертів і заробив на подальшу дорогу.

6 лютого він приїхав до Воронинців. Княгиня познайомила Ференца зі своєю 10-річною донькою Марією та чоловіком Миколаєм. Невдовзі князь Вітґенштейн поїхав до Петербурга.

— Знову приїжджав до мене за грішми — поскаржилася Кароліна Лістові. — Він гуляє у столиці, п'є, тринькає моє майно, а я маю управлятися з господарством та виховувати доньку. Як мені це все набридло!

Того ж вечора княгиня читала Лістові свій щоденник, який вела з юних років. Ця жінка вразила музиканта. Ліст закохався. Пообіцяв княгині повернутися до її маєтку, як тільки закінчить концертне турне. "Повірте мені, Кароліно, що я так само божеволію, як Ромео, якщо, звичайно, це можна назвати божевіллям, — писав їй. — Співати для вас, любити вас і дарувати вам радість. Я хочу зробити ваше життя красивим й новим. Давайте ж любити одне одного, моя єдина й славна Любов. Богом клянуся, що люди ніколи не зможуть розлучити тих, кого навіки з'єднав Господь".

У Ліста були жінки й раніше. Світські дами всієї Європи обожнювали музиканта. Ставали його коханками. Урешті-решт Ференц втомився від любовних інтрижок. Тепер він мріяв про затишний будинок і люблячу дружину. У Єлисаветграді (сучасний — Кіровоград) піаніст дав свій останній концерт і повідомив публіці, що завершує гастролі. Наприкінці лютого він повернувся до Воронинців.

— Я хочу розлучитися з чоловіком та жити з тобою, — сказала Кароліна Лістові. — Уже написала листа імператору. Та боюся, що родина не дозволить мені це зробити.

— Я написав листа своєму товаришеві — баронові Шоберу, — першому радникові австро-угорського посольства в німецькому герцогстві Саксен-Веймар. Він обіцяв нам допомогти.

Невдовзі Ліст отримав від барона листа. Той повідомляв, що герцогиня Марія Павлівна, сестра російського імператора Миколи І та правителька князівства Саксен-Веймар, розпорядилася купити для них невеликий палац Альтенбурґ. Герцогиня радила коханцям попервах жити окремо, щоб містом не поповзли чутки. Але російський цар дозволу на розлучення не дав. А родичі Кароліни, дізнавшись, що вона хоче зв'язати свою долю з музикантом, пригрозили відправити її до божевільні або монастиря. Тоді жінка продала всі свої коштовності, взяла доньку й вирішила тікати з Росії. Ліст чекав на них у маєтку друга неподалік російського кордону.

Через Галичину коханці добралися до Чехії, потім до Відня, а звідти на поштових каретах приїхали до Веймара. Ліст там став придворним капельмейстером і невдовзі зробив це місто центром музичної культури Європи.

За 11 років у місцевому театрі поставив 43 опери. Написав 12 симфонічних поем, 15 угорських рапсодій, музичний цикл "Роки мандрівок", симфонії "Фауст", "Данте" і "Гранську месу".

За цей час Кароліну на батьківщині позбавили титулу й усіх майнових прав. Згодом їй вдається довести, що батьки видали її заміж проти волі, коли вона була ще неповнолітньою. Новий російський імператор Олександр ІІ дав згоду на розлучення з князем Вітґенштейном. Та Кароліна була католичкою і не змогла отримати дозвіл на розлучення від Папи Римського. Тому мучилася своїм невизначеним статусом у суспільстві. Боялася, що Ліст її покине. Ревнувала композитора до учениць, влаштовувала істерики, била посуд. Щоб не збожеволіти, шукала розраду в подорожах. Разом із донькою їздила європейськими курортами. Зрештою після 10 років життя у Веймарі оселилася в Римі.

У квітні 1865-го Ференц Ліст став настоятелем монастиря. Його церкву неподалік Веймара часто відвідували шляхетні гості, аристократи й знатні чиновники. Кароліна також пішла з мирського життя, стала черницею. Вона служила у Ватикані, писала книжки, багато працювала. Але через два роки раптом відчула розпач і тугу, зрозумівши, що припустилася фатальної помилки, коли вирішила порвати з коханим. Ліст також страждав. 1869-го він залишив духовний сан. Та Кароліна не змогла порушити обітницю.

Ференц Ліст знову їздив по світу, давав концерти. На схилі літ хворий і майже сліпий маестро відвідав кохану у Ватикані. Провівши там кілька днів, знову поїхав на гастролі. Через кілька місяців, 31 липня 1886-го, він помер від запалення легенів. Кароліна Вітґенштейн пережила його ненадовго. Її не стало 7 березня 1887 року. За заповітом, на її похороні звучав трагічний реквієм Ференца Ліста.

×