— Ми можемо дивитися з величною зневагою на деякі вчення потойбіч Альп, — людей, які не вміли навіть писати, щоб передати нам свідчення про своє життя тоді, коли Рим уже мав Цезаря, Верґілія й Авґуста, — промовляв італійський вождь — "дуче" — Беніто Муссоліні до 100-тисячного натовпу в місті Барі 6 вересня 1934 року.
Фашистський провідник Італії натякав на німецький націонал-соціалізм і його расову теорію. Нелюбові до Гітлера, який торік прийшов до влади в Німеччині, він не приховує. Товаришує з австрійським канцлером Енґельбертом Дольфусом та регентом Угорщини Миклошем Горті. Проте в липні 1934-го Дольфуса вбивають німецькі нацисти. Саме тоді Муссоліні зі зневагою виступає проти Третього Райху.
— Цей докучливий чоловічок, цей Гітлер, — каже дуче своїм радникам після тогорічної зустрічі з фюрером у Венеції. — Він істота дикунська і жорстока. Змушує нагадати Аттилу. Німеччина так і лишилася від часів Тацита країною варварів. Вона віддавна — ворог Риму.
Дуче в усьому намагається наслідувати античний Рим. Навчається риторики за давньоримськими трактатами. Робить символом фашизму лікторські різки, — їх в'язку — "фашіо" — несли перед переможним військом на римських парадах і демонстрували як знак верховної влади. У середині 1920-х він починає говорити про відродження Римської імперії. Муссоліні хоче відвоювати Наше море — так за античних часів називали римляни Середземномор'я. Його цікавить і Чорне море — південна Україна, Балкани та Грузія. Адже вони були римськими, а згодом ґенуезькими та венеційськими колоніями. Отже, всі території, від Португалії до Кавказу, мають утворити спілку держав під владою Рима. До неї мусять увійти й майбутні колонії Італії в Африці. Але поки що вона має там лише Лівію та Сомалі. А хоче Ефіопію, Єгипет і Туніс. 1935-го Муссоліні починає із захоплення Абісинії — як тоді називали Ефіопію. Виганяє з країни тамтешнього імператора.
— Італія має імперію! — з пафосом вигукує, коли під італійським натиском упала ефіопська столиця Аддіс-Абеба.
Його офіційний титул із 1936-го: "Його високоповажність Беніто Муссоліні, глава уряду, дуче фашизму й засновник імперії". За зростанням економіки у 1920-1930-х Італія опиняється серед перших країн Європи. Беніто Муссоліні мріє зробити її повністю самостійною. Для цього запроваджує автаркію: усі споживчі товари, від сірників до літаків, мусять виробляти всередині країни. Саме тоді утворюються великі італійські корпорації. Будують п'ять тисяч ферм, осушують болота й забезпечують країну продовольством.
Щоб зміцнити контроль над Півднем, надто Сицилією, Муссоліні вимагає від новопризначеного префекта міста Палермо Чезаре Морі за будь-яку ціну знищити мафію. "Ви маєте повний карт-бланш, — пише йому в телеграмі. — Державна влада в Сицилії мусить бути відновлена — абсолютно, я повторюю — абсолютно! Якщо чинні закони будуть заважати вам, це не проблема, ми видамо нові". Тож новий префект діє без вагань: щоб виловити мафіозі, бере сицилійські міста й містечка в облогу, застосовує тортури, тримає жінок і дітей як заручників, змушуючи підозрюваних здатися. Фашистська пропаганда сповіщає країні, що мафію розгромлено. Більш-менш відновилася вона в Італії щойно на початку 1960-х.
Але не лише такі зміни відбуваються у країні за правління Беніто Муссоліні. Усі вчителі в школах та університетах мають присягати на вірність фашистському режиму. Муссоліні особисто призначає редакторів великих газет, а кожний журналіст мусить мати сертифікат від фашистської партії. Профспілки включені в "корпоративну систему". Мета фашистів — залучити кожного італійця до якої-небудь професійної організації — так званої "корпорації", подібної до середньовічних цехів. На думку Муссоліні, це ефективніша система, ніж демократія.
Зробивши Ефіопію частиною Італійської Східної Африки, Муссоліні надсилає війська до Іспанії, на допомогу Франсиско Франко у громадянській війні 1936-1939 років. Це остаточно розсварює його з Францією та Британією. Франко ж, прийшовши до влади, зовсім не збирається створювати союзу з Італією. Ліга націй починає економічну блокаду Італії. І дуче йде на спілку з фюрером: у травні 1939-го підписує з Гітлером "Сталевий пакт". Й одразу після цього завойовує Албанію та Далмацію — Адріатичне узбережжя тодішньої Югославії. Від покореної Гітлером Франції влітку 1940-го відбирає Ніцу, Корсику й Туніс.
Восени того року переводить погляд на схід — хоче приєднати до своєї імперії Грецію. Але тут після перших успіхів італійської армії греки переходять до контратаки. Щоб урятувати Муссоліні від ганебного розгрому, у конфлікт втручається Гітлер: німецькі війська навесні 1941-го завойовують Грецію за місяць, але напад на СРСР відсувається на кілька тижнів. Перед тим подібна ситуація була в Єгипті: італійці застряли там, не здатні протистояти значно менш численним британським силам, і Муссоліні попросив Гітлера про допомогу. У Німеччині над його імперськими мріями посміюються. Президент Пауль фон Гінденбурґ, який у січні 1933-го призначив Адольфа Гітлера канцлером країни, нібито якось сказав:
— Навіть такому, як Муссоліні, не вдасться зробити з італійців щось більше, ніж італійці.
"Київ вільний від азійської орди"
"Це епохальна подія, — писав Беніто Муссоліні про взяття українськими військами Києва у травні 1919-го, коли був редактором газети "Пополо д'Італія". — Жоден народ ніколи ще не боровся за свою свободу з більшою вірою. Ще ніколи не боронив свого права на незалежність у складніших умовах. Під загрозою польських та румунських зазіхань, поборюваний прихильниками "єдиної і неподільної", без зброї, сам-один, під байдужими поглядами цілої Європи, український народ звільняє свою територію від більшовицької чуми і знову здобуває свою столицю. Київ нарешті вільний від азійської орди".
Але то було 1919-го. А вже 1932-1933-го він ніяк не реагує на депеші італійського консула в Харкові, який пише про жахіття Голодомору. А про слов'ян сусідніх з Італією Словенії та Далмації писав у 1930-х: "Коли йдеться про таку расу, як слов'яни, — нижчу й варварську, — то нам потрібен не пряник, а батіг. Не треба боятися нових жертв. (...) Ми можемо легко пожертвувати 500 тисячами варварів-слов'ян заради 50 тисяч тамтешніх італійців".
У розмовах зі своєю коханкою Кларою Петаччі не приховував, що є расистом і хоче, щоб "італійці поважали свою расу". А якось зізнався, цитує вона у щоденнику:
— Щоразу, коли отримую звіт з Африки, я засмучуюся. Тільки сьогодні, наприклад, ще п'ятеро чоловіків були арештовані за співжиття з чорношкірими. Ох уже ці брудні італійці, вони здатні зруйнувати імперію швидше, ніж за сім років. Їх не зупиняє почуття расової приналежності.
3 
1
Коментарі
5