До московської фірми "Тіман і Рейнґард", що випускала популярні кінофільми, восени 1914-го прийшла вродлива струнка брюнетка. Таких дівчат щодня сотні юрбилися на студії — щоб спробувати себе в кіно, а якщо пощастить — стати "королевою екрана". Та 21-річну Віру Холодну — так було звати брюнетку — привела на кіностудію скрута.
Окрім двох маленьких дочок — рідної Жені й прийомної Нонни — у Віри на руках була мама, бабуся та дві сестри — 18-річна Надія й 10-річна Софія. Донедавна всіх їх утримував Вірин чоловік Володимир. Він був популярним адвокатом і непогано заробляв. Та тепер він воював на фронті Першої світової й одержував мізерну платню. За неї годі прогодувати родину. Віра ж нічого не вміла. В юності захоплювалася театром, грала в аматорських спектаклях. От і вирішила спробувати себе кіноактрисою.
— Грали десь на сцені? — спитав її режисер Володимир Гардін.
— Я лише танцювала. Вчилася в балетному училищі при Большому театрі.
— Ну, добре. Прошу вас зняти мірку для бальної сукні. Ви будете серед гостей, і я зумію підійти до вас ближче з апаратом.
Гардін саме знімав фільм "Анна Кареніна". Після зйомок Віра Холодна знову з'явилася в його кабінеті.
— Володимире Ростиславовичу, дякую вам. Я одержала 3 рублі за сьогоднішній день, але мене це зовсім не влаштовує. Я хочу роль. Дайте мені можливість подивитися на себе не лише у дзеркалі.
— Добре. Є сцена в готельному номері. Входить годувальниця-італійка — ви — з дівчинкою на руках і підносить її Кареніній. Буде великий план, і ви себе побачите. Давайте репетирувати.
Однак Вірина гра розчаровує режисера. Красуня Віра вміє лише грайливо повертати свою витончену голівку й підморгувати.
— Нічого в неї не вийде, — ставить діагноз Гардін.
— Нам потрібні не красуні, а акторки! — відрубав керівник фірми Пауль Тіман.
Вони дають Вірі Холодній листа до режисера-художника Євгенія Бауера з фірми-конкурента "Ханжонков і К°". Той саме збирається знімати містичну любовну драму за повістю Івана Тургенєва "Пісня тріумфального кохання". На головну роль шукає жінку виняткової вроди. Досвід та акторський талант його не цікавлять. Коли до нього приводять Віру Холодну, він такий вражений, що одразу ж пропонує їй головну роль. Віра злякалася. Її переконують спробувати. Подивившись кілька змонтованих сцен, голова кіностудії Олександр Ханжонков укладає з Холодною контракт на три роки. Щоб зберегти в роки війни своє провідне місце на російському кіноринку, його фірма жене стрічку за стрічкою. За рік роботи Віра знімається в 13 фільмах. "Переважно це були "салонні мелодрами" — красива жінка серед красивих речей, красивих чоловіків і красивих пристрастей, іноді наприкінці — красива смерть. Було кілька історичних постановок та екранізацій класики, але все ж справжню славу Вірі Холодній принесли саме ролі в мелодрамах, — пише мистецтвознавець Віталій Вульф. — Її врода з першого погляду вражала всіх — і чоловіків, і жінок. Вона була не просто красива, вона мала величезну чарівність, яку кінокамера тільки підсилювала. Вона була разюче кіногенічна, а на фотографіях виходила ще краще. Особливо привертали увагу її величезні з поволокою сірі очі. Ці очі буквально заворожували глядачів".
— Мої очі — це мій хліб, — повторює Віра Холодна.
Глядачі починають ходити "на Холодну". Її називають "королевою екрана". І тут улітку 1915-го приходить звістка, що її чоловіка Володимира важко поранено під Варшавою. Віра кидає все і їде на фронт. У госпіталі не відходить від постелі чоловіка. І фактично витягує його з того світу. Володимира за хоробрість нагороджують Георгіївським хрестом і шпагою із золотим ефесом та дають відпустку. Віра ж мусить терміново виїхати з кіногрупою в Сочі на натурні зйомки. Доки її не було, вся група простоювала. Потім — невпинна робота в Москві. Коли дружина знімається, Володимир залишається вдома сам. У середині жовтня, навіть не оговтавшись після поранення, він проситься знову на фронт.
1916-го кіновиробництво в Росії досягло піку. Через війну закордонні фільми були недоступні, зате між російськими кінофабриками конкуренція все зростала. Знімати фільми стало вигідно. Власник найбільшого харківського кінотеатру "Аполло" Дмитро Харитонов у цей час відкриває в Москві кіноательє й починає переманювати до себе зірок, обіцяючи їм фантастичні гонорари. За кілька місяців у нього збирається вся тодішня кіноеліта Російської імперії на чолі з Вірою Холодною. Акторка зізнається, що з переходом до Харитонова вона відчула себе вільніше.
— Не можна бути мавпочкою, яка повторює вказівку режисера, — казала вона.
1916-го після другого важкого поранення прийшов із війни Володимир Холодний. Він пишався успіхами дружини і здружився з багатьма її колегами по кіноцеху. До середини 1918 року комерційний успіх стрічок із Вірою Холодною стає рекордним для дореволюційної кінематографії. Коли на початку вересня 1918-го, Віра Холодна прибуває до Катеринослава — сучасного Дніпропетровська, — місцеві студенти на вокзалі підняли на руки авто, в яке вона сіла, і понесли головним проспектом. Її життям цікавляться журналісти й публіка. Її фільми популярні в Європі й Америці, у Туреччині та Японії. Її запрошують до Голлівуда й Берліна. Відмовляється, не хоче залишати батьківщину, хоч та 1917 року пережила дві революції і тепер переживає громадянську війну. У складі кіноекспедиції Віра Холодна їде зніматися до Одеси. Її супроводжують мати, сестра Софія й старша дочка Євгенія. Пізніше до них приєдналася й третя сестра — Надія. Володимир Холодний і Нонна залишаються в Москві.
Попри постійні зміни влади, в Одесі зйомки йдуть повним ходом. Одесити юрбами ходять за Вірою Холодною, стоять під її вікнами. У середині зими в її розкішному номері температура -9°С.
8 лютого 1919 року Холодна виступала на концерті на користь фонду профспілки театральних художників міста Одеси. У театрі було холодно. Глядачі сиділи в шубах, а актори виступали у відкритих сукнях. Після концерту вона злягла. Діагноз — грип-"іспанка". Хвороба ускладнилася запаленням легенів. Через вісім днів, 16 лютого 1919-го, Віра Холодна померла. За труною йшов тисячний натовп. Похорон зняли на плівку й уже в березні стрічку показували у всіх кінотеатрах. Тіло набальзамували, щоб відправити до Москви, але дороги були перекриті. Від бальзамічного розчину шкіра потемніла, довелося накласти товстий шар гриму. Але все одно було помітно, як змінилося обличчя акторки. Пішли чутки, що її отруїли.
Володимир Холодний пережив дружину на два місяці — помер від тифу й туги. Перед смертю заговорювався, мало кого впізнавав і все кликав Віру.
25 000 царських рублів — близько $1 млн на сучасні гроші — одержувала Віра Холодна за роль на піку своєї кінокар'єри. Щоправда, інфляція невдовзі ці гроші дуже знецінювала. Кількість фільмів за участю Віри Холодної, за різними джерелами, коливається від 40 до 80. Із них збереглося лише п'ять, найвідоміший — "Мовчи, туго, мовчи".
1893, 5 або 9 серпня — Віра Холодна народилася в Полтаві в сім'ї гімназійного вчителя Василя Левченка. За два роки батьки переїхали до Москви. Мали ще двох молодших доньок.
1903 — Віра йде навчатися до московської приватної гімназії. 1904-го вступає до балетного училища Большого театру, але через наполягання бабусі, яка вважала професію танцівниці негожою для дівчинки з порядної родини, повертається до гімназії.
1908 — захоплюється театром і грає у шкільних спектаклях. За два роки знайомиться на випускному балу з офіцером і юристом Володимиром Холодним і виходить за нього заміж. 1912-го в них народжується дочка Євгенія, а за рік з'являється прийомна Нонна.
1916-1919 — знімається у фільмах Євгенія Бауера "У світі повинна панувати краса", "Життя за життя". Після переходу до ательє Дмитра Харитонова знімається в кінострічках "Столична отрута", "Плітка", "Заради щастя", "Живий труп", "Останнє танго" та інших.
1919, 16 лютого — Віра Холодна помирає в Одесі. Казали, що вона нібито була агентом ЧК, і саме за підозрою у зв'язках із більшовиками її отруїла контррозвідка чи то денікінців, чи то французького окупаційного корпусу, що квартирував тоді в місті.
Після смерті сестри Надія Левченко взяла опікунство над племінницями Євгенією і Нонною та молодшою сестрою Софією. Пізніше вийшла заміж за болгарина й 1923-го виїхала до Болгарії.
5 
1
Коментарі
2