"Недавно в нас повідомлялося, що невідомо де подівся учень київо-софійської духовної школи Андрій Ющинський. Позавчора його знайдено вбитим у невеличкому гайку біля цегельні по Кирилівській улиці. Роздягнений до сорочки, був посажений у печері біля стінки. Руки зв'язані ззаду. На голові рана, зроблена чимсь тупим. Трохи осторонь лежали його книжечка і тетраді", — пише київська газета "Рада" 22 березня 1911-го.
13-річний Андрій жив із матір'ю, продавщицею фруктів Олександрою Ющинською та вітчимом — палітурником Лукою Приходьком у Микільській Слобідці на лівому березі Дніпра. Тепер це територія Києва. Вранці 12 березня 1911-го пішов до школи на вул. Великій Володимирській. Додому не повернувся.
Наступного дня починають шукати. Хтось каже, що бачив його на Ланцюговому мосту. Хтось — на Лук'янівці. Нібито йшов до друга Євгена Чеберяка, біля якого раніше жив з батьками.
20 березня гімназисти 10-річний Борис Білошицький і на 2 роки старший Петро Елланський гуляють в урочищі Загорівщина на Лук'янівці. Залазять у печеру і бачать мертвого хлопця. Розповідають батькам.
"Це сталося в яскравий весняний теплий день, коли мешканці Лук'янівки з нагоди неділі були вільні. Звістка про те, що на Загорівщині знайдений убитий хлопчик, швидко зібрала величезний натовп, — писав журналіст Степан Бразуль-Брушківський. — Ця вся юрба кинулася до печери. Користуючись відсутністю поліції, навперебій поспішала поцікавитися, хто убитий. Найбільш цікаві забралися в печеру і стали розглядати труп".
Поліцейські приходять на місце вбивства після 19:00. З'ясовують, що це Андрій Ющинський. Тіло переносять до анатомічного театру Київського університету. За залишками борщу в шлунку встановлюють день загибелі — 12 березня. На тілі виявляють 47 колотих ран, із них сім — на голові. Вважають, що зроблені швайкою — довгим шилом чоботаря. Хлопець майже повністю знекровлений.
Російські шовіністи-чорносотенці поширюють версію, що його вбили євреї. Їм нібито потрібна кров християн для випікання маци на Песах, який того року випадає на 17 березня.
Дядько вбитого Федір Ніжинський зустрічає на Лук'янівці Євгена Чеберяка.
— Шкода Андрюшу, його порізали жиди, — говорить хлопчик.
Іще кияни пліткують, що батько Феодосій Чирков лишив синові 5 тис. рублів спадку, а мати вбила, щоб присвоїти гроші. Поліція затримує її зі співмешканцем. Коли встановлюють, що спадку немає, відпускають.
Для розслідування викликають із Ходорова — тепер Миронівський район на Київщині, слідчого Миколу Красовського, який розкрив кілька резонансних злочинів у Києві. Він відкидає версію ритуального вбивства.
Звертає увагу, що одяг Андрія заляпаний кров'ю. Тож вбивці не мали на меті збирати її. Довго ходить навколо місця, де знайшли тіло. Дізнається, що неподалік розташоване кубло бандитів під керівництвом скупниці крадених речей Віри Чеберяк, матері Євгена.
Сусіди розповідають, що у день вбивства чули з будинку Чеберяків галас. Там були знайомі господині злочинці Петро Сингаївський, Борис Рудзінський та Іван Латишев.
Слідчий дізнається, що Андрій Ющинський і Євген Чеберяк на початку березня посварилися. Останній назвав товариша "байстрюком". А той пригрозив розповісти поліції про заняття його матері. Після того 10 березня у Чеберяків пройшов обшук. Віра могла запідозрити хлопця та підмовити товаришів відомстити.
Микола Красовський оглядає одяг покійного. У кишені знаходить шматок тканини, подібної до наволочки з дому Чеберяків. Припускає, що нею Андрієві закрили рота, коли вбивали.
Намагається задобрити Євгена Чеберяка, щоб той назвав убивць. Приносить солодощі. Та хлопець тяжко захворів, потрапляє до лікарні. Біля нього чергують слідчі.
— Скажи цим панам, що я не пов'язана з вбивством, — просить його мати.
— Залиш мене, мамо. Мені важко, не треба про це, — відповідає.
Слідчого звільняють, бо він не підтримує ритуальної версії. У липні 1911-го жандарми арештовують прикажчика цегельного заводу 38-річного Менделя Бейліса. На нього вказує студент Володимир Голубов, член шовіністичної організації "Двоголовий орел". Він веде власне розслідування. Винним у смерті Андрія Ющинського вважає родину євреїв, що живе поблизу місця вбивства.
Жодних доказів проти них немає. Та Володимира Голубова підтримує прокурор Київської судової палати Георгій Чаплинський, який і видає дозвіл на арешт Менделя Бейліса.
Проти євреїв налаштовані в міністерстві юстиції. Його керівник Іван Щегловітов пише прокурору: "Доручаю Вашій Високоповажності вести особисте спостереження за проведенням слідства про вбивство хлопчика Ющинського. Очікую докладних періодичних донесень".
Менделя Бейліса віддають під суд. Євген Чеберяк помирає від дизентерії. Його матір до справи не долучають.
"Є підстави припускати, що судовий процес закінчиться виправданням обвинуваченого за неможливістю довести його винність, — коментує події у Києві Іван Щегловітов. — У всякому разі, справа отримала такого розголосу й такий напрямок, що маємо довести її до суду. Інакше скажуть, що жиди підкупили мене і весь уряд".
829 днів провів у Лук'янівській в'язниці киянин Мендель Бейліс, якого підозрювали в ритуальному вбивстві Андрія Ющинського. У Печерський суд на Софійській площі за 3 кілометри возили в закритому вагоні трамвая.
Судили Бейліса семеро селян і п'ятеро міщан
"Всім відомо, що сиджу безвинно. Чи я злодій, чи вбивця? Відчуваю, що не витримаю. Мені мстяться вороги за те, що я не давав їм дрова і не дозволяв через завод ходити", — пише Мендель Бейліс дружині з в'язниці. Передає вітання своїм п'ятьом дітям.
Сидить за звинуваченням у вбивстві 13-річного Андрія Ющинського. Його готуються судити. Але слідчі говорять не стільки конкретно про нього, скільки про ритуальне вбивство євреями. Збирають суд присяжних.
— Якби мені сказали про вбивство і знекровлення дитини євреєм, то я скоріше припустив би, що зробив він це, аби з'їсти її, — заявляє в суді дослідник юдаїзму Павло Коковцов. — Але я ніколи не міг би навіть подумати, що це зроблено з ритуальною метою. Настільки вродженою є огида євреїв до вживання будь-якої крові.
Виступають у суді і прихильники ритуальної версії. Їхні опоненти нагадують, що юдеї в жертву приносили лише тварин. Слухають їх присяжні — семеро селян, двоє продавців і троє дрібних чиновників. Влада сподівається, що малоосвічені засудять Бейліса.
— Як судить Бейліса, коли про нього ніхто нічого поганого не говорить, — перемовляються присяжні.
28 жовтня 1913-го визнають Менделя Бейліса невинним.
"Бейліс стояв весь час, як стовп. Почувши рішення суду витягнувся, виріс, щільно схопився за решітки. І безмовно впав на лавку, потім — на підлогу, — згадував журналіст Володимир Бонч-Бруєвич. — Підхопився, вхопився за решітку і знову впав. Лише глухий стогін говорив нам, що він ще живий. Жахом повіяло в залі. Всі мовчали. Йому дали води. Бейліс уклонився присяжним, подякував і знову впав. Зала заціпеніла. Потім прокинулася, заворушилася, зраділа. Голова, відпускаючи додому, дякував присяжним за їхню працю. Його слова майже не було чути, вони натягнуті та злісні. Присяжні квапливо пішли, й зал швидко спорожнів".
2 
35413
Коментарі