Київська Русь і її столиця досягли розквіту значною мірою завдяки лодії — дерев'яному судні, на якому плавали по ріках і морях.
Гавань у Києві була однією з найголовніших на великому водному шляху "із варягів у греки", що з'єднував скандинавські й балтійські землі з Візантією. Звідси каравани лодій вирушали в далеку подорож до Константинополя, або Царгорода, як його називали на Русі. Тут були розташовані торговельні колонії багатьох давньоруських міст, а також інших країн. А на величезному київському торговищі — нинішній Контрактовій площі — сходилися купці з усіх кінців світу.
У "Повісті временних літ" розповідається, як 955 року княгиня Ольга відвідала Царгород. Після прибуття до столиці Візантії володарка Русі була змушена чекати прийому в імператора понад два місяці. Увесь цей час руська флотилія стояла "в Суду" — у константинопольській гавані. "Якщо ти, отож, так само постоїш у мене в Почайні, як і я в Суду..." — дорікнула Ольга імператорові, таки дочекавшись аудієнції. Тобто в Києві кораблі швартувалися в рукаві Дніпра Почайні, що починалася неподалік Оболоні.
Костянтин Багрянородний — той самий, що зволікав із прийомом княгині Ольги — був не лише справним правителем, а й здібним письменником. У книзі "Про управління державою" він доволі докладно розповідає про кораблебудування та судноплавство на Русі.
Узимку в різних місцинах басейну Дніпра майстри готували лодії-однодеревки — човни, витесані з одного товстого та довгого дерева, з набивними бортами. Коли навесні скресала крига, їх сплавляли вниз, до Києва. Там обладнували — ставили весла, кермо тощо. Після цього судна, навантажені товарами, пливли вниз по Дніпру. Діставшись порогів, їх вели під берегами, а в деяких місцях, розвантаживши, переносили на руках або тягли волоком. А вже в гирлі Дніпра лодії готували до морського плавання — ставили вітрила, при потребі ще раз смолили днища. До Царгорода пливли уздовж західних берегів Чорного моря 30–40 днів. По прибутті руські купці спродувалися, купували іноземні товари, вантажили на лодії й поверталися до Києва.
Масштаби міжнародної торгівлі Русі постійно зростали, тому київські корабельні мали бути досить потужними. За логікою, вони розташовувалися поблизу гавані на Подолі. Її причали — "притики" — були обладнані клітями для зберігання товарів. Під час розкопок археологи досі знаходять рештки цих пакгаузів — берегових складів.
— Вхід до київської гавані був там, де нині стоїть колона-пам'ятник магдебурзькому праву, — розповідає 62-річний Михайло Сагайдак, директор Центру археології Києва. — Складалася вона з двох частин. Перша починалася приблизно в районі теперішньої Поштової площі й тягнулася до Іллінської церкви. Сюди заходили лодії, розвантажувалися й прямували далі. Друга частина була розташована в районі Рибальського мосту, де починаються вулиці Верхній і Нижній Вал. Там кораблі затримувалися надовше — приміром зимували.
І було кораблів числом дві тисячі, а в кораблі по сорок мужів
Про масштаби кораблебудування на Русі свідчать літописи. 907 року князь Олег пішов на Царгород: "І було кораблів числом дві тисячі... а в кораблі по сорок мужів". А 941-го проти греків виступив уже князь Ігор. Дав своїм воїнам десять тисяч суден. На думку істориків, і в першому, і в другому випадку фантазія літописця щодо кількості лодій дуже розперезалася. Та й не всі вони, зрештою, виготовляли в Києві. Але про сотні кораблів, які щороку спускалися з подільських берегів на води Почайни, можна говорити сміливо.
1151 року відбулася справжня битва між флотиліями двох князів, які претендували на великокняжий стіл. "Стали вони битися в насадах по Дніпру від Києва й аж до устя Десни, — розповідає літопис. — І при цьому билися вони кріпко, але нічого не могли зарадити проти Києва, бо Ізяслав хитро спорядив був човни.
Гребці у них були невидимі, бо човни були покриті дошками, і борці, стоячи у бронях наверху, стріляли. А керманичів було два — один на носі, а другий — на кормі: куди вони хотіли, туди йшли, не обертаючи човнів". Слово "насад" тлумачать як човен із високими, "насадженими" бортами.
1969 року на вулиці Оболонській, 25, де, мабуть, колись пролягала Почайна, під час риття котловини ківш екскаватора підняв із 6-метрової глибини ідола з мореного дуба. Фігура завдовжки 154 см і вагою майже 50 кг має грубо позначене обличчя, довгасту шию та розділені, досить короткі ноги.
Археолог Валентин Даниленко висловив припущення, що знахідка є "окрасою корми староруського корабля насада". Ідол, імовірно, зображував Велеса — язичницького бога скотарства, торгівлі та судноплавства.
Пошуки залишків колишньої гавані, а також решток давньоруських суден тривають. Ускладнює їх те, що сама Почайна з часом зникла. Її гирло було поглиблене й розширене наприкінці ХІХ століття, коли облаштовували сучасну гавань. Почайну тоді поглинув Дніпро.
2 
1
Коментарі
1