Дідухові на Святвечір дають першу ложку куті

 

— На Святий вечір перед тим, як сідати за стіл, кожен має помити руки й лице, — розповідає 41-річна Тетяна Пашковська з села Розточки Долинського району Івано-Франківської області. — Це для того, щоб із людини зійшла вся нечисть. А найстарший у родині чоловік заносить до хати дідуха.

Це необмолочений сніп збіжжя, обв'язаний двома-трьома перевеслами. На нього залишають перший або останній вижатий на полі сніп. Інколи його складають із декількох різновидів пашниці — жита, пшениці, ячменю, вівса. Колись у дідуха ще й встромляли косу, серп, граблі, щоб у наступному році праця на полі була успішною.

— У нас такий сніп роблять із вівса, називають його дідо, — продовжує Тетяна Пашковська. — Наш дідусь бере його в стодолі, заходить до хати і каже: "Добрий вечір!". Усі йому відповідають: "Добрий вечір!". Потім хтось із родини, як правило, діти питають: "Звідки, діду, ходите?". А він і каже: "З усіх сторон". — "Що там, діду, носите?". — "Полон. На щастя, на здоров'я, на жито, на пшеницю, на всяку пашницю!" — "Сідайте, діду". — "Най всьо сідає в нашій хаті", — відповідає дідусь і несе того діда в кут і ставить під образами.

Далі дідуха загодовують — найстарший у сім'ї підносить йому першу ложку куті. Після цього, помолившись, сім'я приступає до вечері. На святковому столі стоїть ще один дідух, також плетений із вівса, у вигляді маленького деревця. Його називають дідик. Прикрашають цукерками, шоколадками, печивом і серпантином.

— Він має стояти на трьох ніжках, у нього має бути дев'ять ручок і одна головка зверху. Хто не має вівса, ті його не плетуть, а купують. Тепер такі дідики перед Різдвом у нас продають скрізь по базарах. Він може бути на столі і два, і три роки підряд.

На Прикарпатті й Поділлі дідухом також називають обмолочений сніп або солому, якими на Святий вечір вкривають підлогу в хаті. А солому, яку кладуть на стіл під святкову скатертину, називають бабою. Під скатертину на чотирьох кутах столу кладуть нечищений часник: щоб вберегтися від усякої біди. При цьому примовляють:

— Не лупи мене до живого, то захищу тебе від усього злого.

За язичницьких часів дідом, бабою і взагалі дідами називали померлих предків. Вірили також, що їхні духи перебувають у зерні — його ж ховають у землю, як і небіжка. Як зерно має здатність проростати, так і душі померлих можуть з'являтися серед живих на великі свята. За народними повір'ями, на Різдво Господь Бог випускає всі праведні душі відвідати своїх найближчих родичів. Вірять, що всі пращури приходять на святкову різдвяну вечерю. Гуцули перш ніж сідати на Святвечір до столу ретельно дмухали на лави, "щоб душечку не присісти".

— Перед вечерею голова сім'ї бере по ложці від кожної страви, що буде на святковому столі, і кладе все до одної миски. Потім на цій основі замішують тісто і печуть паляницю. Вона лежить на столі всі свята. Потім її ховають і протягом цілого року паляницю згодовують худобі, якщо та хворіє.

За різдвяним хлібом передбачають майбутнє. Якщо він гарно випікся, то рік буде щасливий і прибутковий для всієї родини. Невдала випічка — до нестатків. Якщо репається верхня скоринка — чекай у наступному році біди, хвороби або розпаду сім'ї. Якщо ж хліб упав донизу — буде мор на худобу.

У Розточках для душ померлих в окрему тарілку накладають по ложці кожної різдвяної страви. Поруч ставлять стакан із водою, накритий скибкою хліба, і кладуть ложку. Ранком це згодовують худобі й домашній птиці — щоб гарно велися.

За народними уявленнями, між померлими й живими членами роду зберігається постійний зв'язок. Вважають, що душі предків можуть як допомагати, так і шкодити родичам. Якщо живі шанують своїх предків, то мертві сприяють своєму родові в хазяйстві, забезпечують здоров'ям, охороняють худобу й урожай. Якщо ж про померлих родичів забувають, вони ображаються і можуть накликати нещастя, хвороби, збитки. посуху. Тому предків шанували й чекали у відповідь заступництва, але водночас боялися і намагалися не порушувати межі, яка відділяє живих від мертвих.

Колядники, які в страшних масках, шкурах тварин і лахмітті ходили по хатах, у давнину уособлювали душі померлих, які прийшли з того світу привітати живих і принести їм благополуччя на цілий рік. Тому вважали, що не пустити колядників до хати, не пригостити їх і не віддячити за коляду — великий гріх. Так можна накликати на свою голову велике лихо.

— На третій день Різдва всю солому, що лежить під кутею, долі і на столі, беруть і вдосвіта спалюють у воротях, — розповідає 61-річна Лідія Полуніна, родом із села Довжок Погребищенського району на Вінниччині. — Перед тим, як спалити, кладуть той окраєць хліба, що лежав на вікні. А з попелу робиться подібність до хреста або до людини.

У Розточках із дідуха знімають перевесла і обв'язують ними фруктові дерева. При цьому господар, замахнувшись на дерево сокирою, примовляє:

— Як не зродиш, то тя зрубаю, а як зродиш, то тя зав'яжу.

Налякане таким чином дерево наступного року має принести гарний урожай.

×