16 травня 1929 року в лос-анджелеському "Рузвельт-готелі" зібралося 270 гостей на перше вручення "Оскара" — найпрестижнішої американської кінонагороди. Квиток на церемонію коштував $5. Серед 15 перших переможців був і Чарлі Чаплін — як режисер, актор і продюсер фільму "Цирк".
Ніхто точно не знає, звідки пішла назва позолоченої статуетки, яка 80 років символізує премію Американської кіноакадемії: лицар стоїть на бобіні з кіноплівкою й спирається на меч. Подейкують, нібито бібліотекарка Марґарет Геррік, побачивши фігурку, вигукнула:
— Та це ж викапаний мій дядько Оскар!
Статуетку спершу жартома так і нарекли — "дядечко Оскар". Із 1939-го назва стала офіційною. Без "дядечка", щоправда.
1929-го п"ять поділок бобіни, на якій стоїть Оскар, означали п"ять відділень Американської кіноакадемії — актори, режисери, продюсери, техніки та сценаристи. Нині таких поділок 24. У стількох основних номінаціях вручають премію. Право голосу мають 5830 членів Академії із 16 галузей. Кожна голосує у своїй категорії: актори обирають найкращих акторів, режисери — режисерів тощо. Спільно всі члени кіноакадемії голосують лише в одній номінації — "Найкращий фільм".
Інтриги перед оголошенням переможців спочатку не було — лауреатів знали ще до початку банкету. Їхні імена заздалегідь повідомляли пресі. Дійшло до того, що 1940-го перед церемонією можна було купити газету "Лос-Анджелес Таймс" зі списком переможців. Тоді кіноакадеміки вирішили надати церемонії таємничості — результати голосування почали запечатувати в конверти. Нині імена переможців до останнього моменту знають лише двоє людей. У різних автомобілях різними шляхами вони доставляють конверти на церемонію вручення. Там їх розпечатують і зачитують на очах у зірок і мільйонів телеглядачів по всій планеті. До початку заходу телезірки мають пройти 150 м червоною доріжкою. Килимове покриття важить 5 т. Упродовж двох днів його розстеляє 21 людина.
За всю історію існування премії найбільше "Оскарів" отримав Волт Дісней — 26. Із радянських стрічок титулу "Найкращий іноземний фільм" удостоїлися "Війна і мир" Сергія Бондарчука (1968), "Дерсу Узала" спільного виробництва СРСР і Японії (1975) та "Москва сльозам не вірить" Володимира Меньшова (1980). Ані Бондарчука, ні Меньшова чиновники із радянського Держкіно на церемонію вручення не пустили. Золоту статуетку отримував аташе з питань культури радянського посольства в США.
5 
1
Коментарі