Бережани — "місто над великим ставом циркульного (районного. — "ГПУ") підпорядкування на відстані шести поштових станцій від Львова, — писав Іполит Ступницький у книзі "Галичина з огляду топографічного, географічного й історичного", — 1880 року нараховувало 800 будинків і 7 тис. мешканців". Жили тут поляки, українці, вірмени, євреї. Останні тримали крамниці, їх було найбільше.
Купці-вірмени оселилися в Бережанах у середині ХVIII ст. Збудували 200 будинків і дерев"яну церкву. Жили з торгівлі зі Сходом. Обирали свого старосту, мали свій суд. При церкві існували вірменська школа й братство, що займалося релігійними справами й давало гроші в борг. Пізніше змуровані церква й школа збереглися досі. Наприкінці ХІХ ст. вірмен у місті було вже небагато.
У Бережанському окружному суді й інших австрійських державних установах працювало багато українців. Зокрема, Лев Кульчицький, батько малярки Олени Кульчицької. Юридична освіта в той час була найдешевшою, відтак доступною як для міщан, так і для заможних селян. Доктор Андрій Чайковський, селянський син, переїхав до містечка 1886 року, відкрив адвокатську канцелярію і побудував віллу з вежею. 1892-го до нього в гості завітав Іван Франко. Разом вони відвідали письменника Богдана Лепкого, що викладав у місцевій гімназії.
Олександр Барвінський, який також там учителював, згадував, що отримував 36 золотих ринських 75 крейцерів місячної платні. "Бережани були відомі як вельми дешеве місто. Наприклад, півкілограма воловини (яловичини. — "ГПУ") коштувало 7 крейцерів, баранини 3 крейцери, за кімнату я платив 22 золотих із повним утриманням". Але нарікав, що відразу за центром на вулицях стояло болото.
Бережани мали магістрат, повітову скарбницю, монастир отців Бернардинів. Із фабрик — суконну та з виготовлення кіс, кілька гуралень і папірню. Папірня була другою за величиною після Піллерівської піді Львовом. У ній 12 робітників переробляли на папір 3–4 тис. ц ганчір"я на рік.
3 
1
Коментарі