— Здається, я помилився приміщенням. Ймовірно, ваша картина цікава, але я не маю нічого спільного з Росією. Мої батьки народилися в Україні: я — українець. Розумієте, не росіянин. Почуваюся тут, не у своїй тарілці. Краще ми з друзями заберемося геть, — сказав актор Джек Паланс 22 квітня 2004‑го в залі "Пасіфік центру" в Лос-Анджелесі, Сполучені Штати Америки.
У рамках кінофестивалю "Російські ночі", там відбувся показ антиукраїнської стрічки "72 метри". Захід фінансувало міністерство культури РФ. Джек Паланс з дружиною Елайн Роджерс і кількома друзями покинули показ.
Актор народився в США у сім'ї українських емігрантів Палагнюків. Назвали його Володимиром. Псевдонім Джек Паланс взяв, ставши актором. Вдома спілкувалися переважно рідною мовою, дотримувалися традицій.
"Улюблений спогад дитинства — це коли батько, маючи вільну хвилинку, садив дітей біля себе й читав українські газети", — згадував у старості Джек Паланс.
Іван Палагнюк був шахтарем. Коли син подорослішав, взяв його працювати в шахту. Голова сім'ї підірвав здоров'я і рано помер. Син покинув шахту й пішов у спорт. Потім воював проти нацистів у Європі в складі американської армії.
Як ветеран отримує можливість навчатися в університеті. Отримавши диплом, грає в театрах Нью-Йорка, починає зніматися в кіно. Його одразу помічають і активно пропонують ролі у фільмах.
Якось у Франції Паланс знайомиться з режисером-українцем Євгеном Деславом. Той живе і працює у Європі з 1920‑х. Має сценарій і бажання зняти фільм "Гетьман Мазепа". На головну роль запрошує Джека, а на роль закоханої в гетьмана Мотрі Кочубей — акторку Мерілін Монро. На фільм не знаходять гроші. Але відтоді Палагнюк переймається виконанням ролей українських персонажів або зйомками в українських фільмах. Та Україна входить до складу Радянського Союзу й кіноіндустрія там — галузь закрита.
1962‑го сподівається отримати роль Тараса Бульби в однойменному фільмі за повістю Миколи Гоголя, який починає знімати у США режисер Джей Лі Томпсон. Та у стрічку беруть іншого актора.
"Батько готував неперевершені голубці. Часом він влаштовував змагання з братом і сестрою, в кого смачніше вдадуться. Завжди сперечалися, класти в них квашену капусту чи гриби. Тато клав і те, й інше", — розповідала Голлі, донька Джека Паланса.
Українець одружується з на три роки молодшою американською акторкою Вірджинією Бейкер. У них народжуються дві доньки й син. Батько намагається передати їм якомога більше інформації про батьківщину. Він пишається походженням, цікавиться історією, любить співати пісні. Якщо в компанії є хтось із земляків — одразу переходить на українську мову.
Бере участь у відкритті пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні 1964 року. Просить слова й виступає перед площею, яка заповнена десятками тисяч людей. Читає вірші Кобзаря.
"Джек усім серцем був за Україну. А оскільки вона тоді ще не стала незалежною державою, йому хотілося, щоб вона об'єдналася, здобула цю незалежність і утримала її, — говорила дружина Паланса. — Він розповідав, як Росія присвоїла українську історію та національні страви. Разом ми ходили на українські фестивалі та вечірки. Дивилися на молодь, яка танцювала, їли українську їжу. Джек виголосив багато промов на підтримку України".
1996‑го в Україні вшановують пам'ять жертв аварії на Чорнобильській атомній електростанції. З цієї нагоди Джек Паланс відвідує Київ. Привозить гуманітарну допомогу. Зустрічається з режисером Юрієм Іллєнком, який має намір знімати фільм про Івана Мазепу. Обговорюють, як краще подати гетьмана у стрічці.
У Лос-Анджелесі засновує і очолює Голлівудський фонд тризубів. Він сприяє створенню художніх фільмів про внесок українців у розвиток цивілізації. Дає гроші митцям, які зацікавлені в українських справах. Проводить семінари та тренінги.
Співпрацює з Українською фундацією Голодомору-геноциду. Бере активну участь у опитуванні свідків Голодомору в Україні.
Якось у США приїжджає працювати український режисер Олесь Санін. Знайомиться з Джеком Палансом. Той хоче допомогти молодому землякові й українському кіно.
— Я хочу зіграти в твоєму фільмі, — зізнається актор.
Майже два дні сидять на ранчо Паланса, де режисер ділиться ідеями.
— Це те, що ти повинен зняти. Забудь про нагороди і призи. Наступи на горло власним амбіціям, — каже голлівудська зірка, коли чує ідею стрічки про розстріляних у 1930‑х кобзарів. — Це кіно змінить історію нас самих і розуміння нас у світі. Якщо воно тобі вдасться, більше можеш нічим не займатися.
Паланс хоче зіграти у фільмі Саніна американця Пітера Шемрока, який дитиною став свідком тих подій у Харкові. За сценарієм, Пітер доживає до наших днів і ділиться історією.
"Джек лежав у ліжку — останні кілька місяців хворів. Було очевидно, що його могутній організм своє відпрацював — як не як 87 років, — згадував Пітер Борисов. — Але був у гарному настрої — усміхався й жартував. У кімнаті грала музика — звуки бандури. "А ти знаєш таку пісню: "Взяв би я бандуру?" — запитав Паланс. "Знаю", — кажу. "То заспіваймо". І ми почали співати. Але на другому куплеті збилися — ні Джек, ні я далі слів не знали. Того ж вечора Олесь Санін прислав нам слова електронною поштою з Києва".
За кілька днів Джек Паланс помирає.
6 мов знав Джек Паланс. Розмовляв українською, російською, італійською, іспанською, французькою та англійською.
200 картин намалював Джек Паланс. Створював переважно пейзажі, тварин. На звороті робіт писав вірші.
Розводив коней і корів
1919, 18 лютого — у селищі Латімер-Майнз у американському штаті Пенсильванія народився Володимир Палагнюк. Став третім з п'яти дітей в родині українських емігрантів. Батько Іван Палагнюк був родом із села Іване-Золоте — тепер Чортківський район на Тернопільщині, мати Ганна Грам'юк — зі Львова.
1939 — під псевдонімом Джек Браццо розпочинає кар'єру професійного боксера. Має ріст 193 см і вагу 95 кг. Здобуває 15 перемог. Програє майбутньому чемпіону у важкій вазі Джо Баксі. Той сильно б'є в горло й голос українця стає хриплим.
1941 — йде служити у військово-повітряні сили США. Під час аварії літака отримує опіки обличчя. Лікується і до 1944‑го бере участь у бойових діях.
1944 — вступає на факультет журналістики Стендфордського університету. Пізніше переводиться на акторську майстерність.
1947 — під псевдонімом Джек Паланс починає грати в нью-йоркському театрі "Етель Берімор". Бере участь у виставі "Трамвай бажань" разом із Марлоном Брандо.
1949 — одружується з актрисою Вірджинією Бейкер (1922–2003). Вона народжує доньок Голлі 1950‑го та Брук 1952 року, сина Коді 1955‑го.
1950 — виконує першу роль у кіно — фільм "Паніка на вулицях". Того ж року знімається ще у двох. За всю кар'єру грає в понад 125 фільмах — ролі короля гунів Аттіли, апостола Петра, грабіжника банків, ковбоя-стрільця, австрійського генерала, сина Чингісхана Оготая, римського гладіатора, боса наркоторгівців, пірата.
1953, 1954 — номінується на "Оскар". 1957‑го отримує премію "Eммі" в номінації "кращий актор".
1960 — з сім'єю переїжджають до Лозанни в Швейцарії. Знімається в Німеччині, Франції, Італії, Австрії, Великій Британії, Мексиці та Гонконзі. 1966‑го повертається у США.
1968 — розлучається. Купує ранчо на півночі від Лос-Анджелеса, де розводить коней і корів. Біля Латімер-Майнз придбав ферму із полем. Вирощує бобові культури.
1969 — видає музичний альбом з американськими сільськими та ковбойськими піснями.
1987 — одружується з стюардесою 40‑річною Елайн Роджерс.
1992 — за зйомки в комедії "Міські піжони" отримує нагороди "Оскар" і "Золотий глобус" у номінаціях "кращий актор другого плану".
1996 — видає збірку поезії "Лісове кохання".
2006, 10 листопада — помер у своєму будинку в Монтесіто в штаті Каліфорнія. За заповітом, поховали в Києві.
2 
35413
Коментарі