У Радянському Союзі на початку осені 1977 року було багато галасу довкола проекту нової конституції. Її згодом назвуть "брежнєвською". Громадян закликали взяти участь у її обговоренні. На заклик відгукнувся і пацієнт спеціалізованої психлікарні в Казані. Він пропонував доповнити конституцію статтею про право громадян на терористичний акт — у разі, якщо політика керівника держави суперечитиме Основному закону. Дописувача звали Віктор Ільїн. За вісім років до цього, 22 січня 1969-го, він учинив замах на Леоніда Брежнєва.

Віктор народився в Ленінграді 1947-го. Батьки — хронічні алкоголіки, тож його немовлям віддали до будинку маляти. Хлопця всиновила бездітна ленінградська родина. Коли Вікторові було 10 років, бабуся в селі обмовилася, що насправді він є прийомним сином у своїх батьків. Хлопець після того заглибився в себе, став відлюдькуватий. До армії 1968 року Віктор іде у званні молодшого лейтенанта — в топографічному технікумі, де він навчався, була військова кафедра. Служить у місті Ломоносов під Ленінградом. Одного разу захоплено розповідає знайомим офіцерам про Лі Гарві Освальда — морського піхотинця, який 1963 року убив президента США Джона Кеннеді.

— Одним пострілом він увійшов в історію.

Згодом замполіт злетить із посади, а офіцери, які чули ці слова Віктора й не донесли КДБ, отримають по п'ять років.

Якось після сварки з дівчиною Ільїн кинув їй:

— Ти ще про мене почуєш.

Увечері 20 січня 1969-го Віктор заступив на чергування у своїй військовій частині. 21-го о 7.20 його начальник пішов посніда­ти. Ключі від приміщення зі зброєю потрапили до рук Ільїна. Через 25 хв. він непомітно залишає частину, прихопивши два пістолети Макарова й чотири обойми до них. О 10.40 вилітає з Ленінграда в Москву. Його кинулися шукати не відразу: уже бувало, що лейтенант тікав із пістолетом на побачення до дівчини. За якийсь час, однак, посилають оперативну групу на квартиру Віктора. На столі помічають зошит, а в ньому рукою Ільїна: "Дізнатися, чи є літак на Москву. Якщо летять — знищити всіх". Коли про надзвичайну ситуацію військові доповідають КДБ, уже вечоріє.

У січні СРСР запустив космічні кораблі "Союз-4" і "Союз-5". 17-го повернулися на землю космонавти Володимир Шаталов, Олексій Єлисєєв і Євген Хрунов, а 18-го — Борис Волинов. То був прорив, бо доти космонавтика зазнавала кризи. Трагічно загинули троє американських астронавтів, радянський космонавт Володимир Комаров. Тож теперішніх героїв зустрічати у московський аеропорт "Внуково" мав виїхати генеральний секретар Леонід Брежнєв. І зустріч, і церемонію їх нагородження у Кремлі обіцяли транслювати у прямому ефірі на всю країну. Із цієї нагоди й вирішив скористатися Ільїн, щоб убити генсека.

Металошукачів в аеропортах тоді не було, тож Віктор спокійно пройшов з двома пістолетами в кишенях. Так само спокійно вийшов із московського аеропорту "Домодєдово". І вже тут довідався, що зустріч космонавтів перенесли на день. Вона відбудеться не 21 січня, як спершу планували, — то був день смерті Леніна, — а 22-го.

— Це було додаткове випробування для мене, — згодом говорив Ільїн. — Я налаштувався стріляти, і тут таке. Мусив іти на квартиру до московської знайомої.

Пояснив, що приїхав на один день подивитися на космонавтів. Чоловік знайомої був міліціонер. Ільїн випросив у нього форму: мовляв, у ній йому буде легше наблизитися до кортежу й побачити зустріч. Уранці сів у метро, доїхав до центру й подався до Боровицьких воріт Кремля, через які мали в'їхати Брежнєв із космонавтами. Пробрався між двох взводів міліціонерів охорони. І ті, і ті другі думали, що він із сусіднього підрозділу. Тим часом КДБ вже шукало Віктора.

— Вони мали наводку на військового офіцера, а на мене в міліцейській формі ніхто не звертав уваги, — згадував через 40 років Ільїн. — Надворі стояв 30-градусний мороз. Я сховав пістолети у рукави й удав, що змерз у руки. Підійшов кадебешник. Спитав, чи не треба рукавиць. Я відмовився. Щоб не викликати підозри, почав покрикувати на глядачів. Знав, що в першому автомобілі Брежнєва точно не буде. Обстріляти весь кортеж я не міг. Вагався щодо другої та третьої машин.

Насправді Брежнєв їхав у четвертому авто. Жоден із них броньованим не був — тоді в СРСР ніхто й думки не допускав, що можна вбити керівника держави. Близько 14.15 кортеж почав наближатися. Першою автівкою з відкритим верхом їхали космонавти. Другою, закритою — їхні колеги, підкорювачі космосу попередніх років — Георгій Береговий, Адріан Ніколаєв, Олексій Леонов і Валентина Терешкова.

— Коли залунали вигуки "Їдуть", я став на розі Боровицьких воріт. Першу машину пропустив. Коли під'їхала друга, як ковбой, почав стріляти з обох рук. Облич пасажирів не бачив.

Із 16 випущених Ільїним куль дев'ять влучили в машину. Смертельну рану дістав водій Ілля Жарков. Він на той час вийшов на пенсію, але захворів його напарник, тож погодився попрацювати день.

— Раптово я почув різкий звук і побачив перед собою дірку в потилиці водія, — згадував космонавт Олексій Леонов. — Звідти бігла темна кров. Я миттю відвернувся. І тут-таки в сидінні з'явилася ще одна дірка від кулі. Ми попадали на підлогу. Хтось гукнув водієві їхати швидше. Однак автомобіль зупинився, а стрілянина тривала. Потім стихло. Біля нас пригальмувала резервна машина. Крім водія, ніхто не постраждав. Ми пересіли. Повз пролетіла машина Брежнєва.

Пряму трансляцію перервали. Нападника скрутили.

— У Кремлі Леонід Ілліч був спантеличений, — згадував Леонов. — Подивився на мою шинель зі слідом від кулі. "Не переймайся, — сказав. — Це не по тобі стріляли, а по мені".

За годину Віктора Ільїна допитував керівник КДБ — Юрій Андропов.

— Я діяв сам, — говорив Віктор. — Про мій намір не знав ніхто. Убивством Брежнєва хотів змусити його наступника змінити внутрішню і зовнішню політику.

— Чому ви думали, що з пістолетом у руках можете вирішувати долю цієї країни? — запитав Андропов.

— Бо люди повинні жити, а не існувати.

— Хто ж, на вашу думку, мав очолити СРСР?

— Михайло Суслов. Усі кажуть, він — найпорядніший.

Тим часом Брежнєв не міг прийти до тями. Трансляцію поновили за годину — показували церемонію нагородження космонавтів.

— Я чув, як Олексій Косигін (голова Ради міністрів СРСР. — "ГПУ") кілька разів казав йому: "Льоню, пора відкривати". Але Брежнєв ніби не чув його, — розповідав Леонов. — Зрештою зустріч відкрив голова президії Верховної Ради — Микола Підгорний.

Розгублене обличчя генсека бачить уся країна. У залі галас. Промовців ніхто не слухає. Лише коли Брежнєву передали записку від Андропова, що діяв терорист-одинак, той заспокоївся.

На допитах кадебісти засумнівалися щодо психічного здоров'я Ільїна. Згодом психіатри визнають його непідсудним.

— Мабуть, я справді був хворий, — скаже згодом Віктор. — Страху за своє життя не мав жодного.

У березні 1970-го його помістили до закритої Казанської психлікарні. Там тримали в камері 4 м завдовжки і 1 м 20 см завширшки — 4,2 кв. м. У ній він пробув 18 років. Перші три роки — без газет, радіо. 1988-го Ільїна перевели до ленінградської психлікарні. Там він нарешті побачив людей — поряд із ним лікували ще чотирьох. А в березні 1990 року Військова колегія Верховного суду СРСР ухвалила звільнити Віктора Ільїна як такого, що більше не становить суспільної загрози. Вийшовши на волю, він почав добиватися виплатити йому заборгованість із зарплати за 20 років. Справу виграв, бо з армії його офіційно не звільняли, два десятиліття вважали на лікарняному. Отримав однокімнатну квартиру в Ленінграді.

Зараз Віктор Ільїн на пенсії. Каже, шкодує, що вбив ні в чому не винного водія.

10 осіб увійшли так званої "виїзної охорони" генсека ЦК КПРС Леоніда Брежнєва: по троє у зміні плюс один на підміні. Її створили після замаху в січні ­1969-го. Доти він мав трьох охоронців, як і будь-який інший член політбюро: керівник охорони й двоє заступників. До кандидатів у члени політбюро приставляли двох охоронців, до секретарів ЦК — одного. Після пострілів біля Боровицьких воріт відбулися значні зміни в системі охорони не лише генерального секретаря, а й інших партійних керівників. У КДБ створили антитерористичний підрозділ "Альфа". Автомобілебудівники дістали термінове замовлення — збільшити куленепробивність скла.

×