"Без утверждения коммунистических основ хозяйства и общежития исчезновение проституции неосуществимо, — зазначалося в "Тезах" Міжвідомчої комісії для боротьби з проституцією, яку більшовики створили 1919 року. — Коммунизм — могила проститутки". Жінки, зловлені на проституції, мали явитися до місцевих органів влади для отримання роботи. Якщо ні — їх примусово відправляли до трудового табору суворого режиму.
Ставлення до повій пом"якшало із початком НЕПу. Кримінальний кодекс 1922-го передбачав відповідальність лише за утримання притонів і втягнення у секс-бізнес неповнолітніх. За саме заняття проституцією не карали. Зате розробили проект створення "милиции нравов": послугами повій, за даними ОГПУ, користувалися близько 60% чоловіків. Та різкий протест Клари Цеткін у статті "Против милиции нравов" в газеті "Известия ВЦИК" змусили цю ідею сховати до шухляди.
Серед "нічних метеликів" до революції більшість становили селянки. Тепер на панель вийшли працівниці радянських контор із мізерною зарплатнею, а також ті, хто втратив роботу. Тому урядова постанова "О мерах борьбы с проституцией" рекомендувала при скороченні штатів в останню чергу звільняти самотніх жінок, вагітних, із малими дітьми, приїжджих з інших міст.
Послугами повій користувалися 60 відсотків радянських чоловіків
1924 року затвердили "Инструкцию пo борьбе с проституцией". Правоохоронцям наказали з повіями "соблюдать все правила вежливости и ни в коем случае не допускать приемов грубого обращения". Тоді ж у Москві відкрили перший лікувально-профілактичний диспансер для жінок із панелі. Вони приходили туди самі — на півроку там безкоштовно діставали дах над головою. Їх харчували й лікували від венеричних недуг. Потім шукали роботу — переважно на фабриках і заводах. До старого ремесла поверталися 35% жінок. За царя цей показник був удвічі більшим.
Усе змінилося влітку 1929-го — секс-бізнес узялися викорінювати силою. Лікувально-профілактичні диспансери передали до системи таборів НКВД. Замість соціальних працівників з"явилися охоронці, конвоїри й наглядачі. Повій невдовзі взагалі віднесли до класових ворогів. І 1940-го офіційно проголосили: проституція в Радянському Союзі ліквідована. Насправді ж вона пішла в тінь, а по смерті Сталіна знову набула організованої форми.
В останні десятиліття Радянського Союзу елітою вважалися валютні повії, які працювали з іноземцями. Класом нижче були ті, які обслуговували грошовитих радянських клієнтів за рублі. Ціни — за домовленістю — від 25 до 100 крб. Найнижчий щабель — повії вуличні, вокзальні тощо — від троячки до десятки.
Та офіційно аж до перебудови в СРСР проституції все одно не було. До публікації в газеті "Московский комсомолец" у листопаді 1986-го нарису Євгена Додолєва "Белый танец" — про райське життя валютних повій. І вже в травні наступного року до Адміністративного кодексу додали статтю: за заняття проституцією давали попередження або стягували 100 крб. штрафу. Якщо протягом року "нічного метелика" знову спіймали на гарячому — штраф зростав до 200 крб. Середня зарплата радянського громадянина тоді становила 150 крб. на місяць.
На початку 1988 року журнал "Аврора" надрукував повість Володимира Куніна "Інтердівчинка". Невдовзі письменник одержав листа від московських повій: "Девочки всю ночь читали, плакали и на работу не ходили". Фільм за цим твором вийшов 1989-го і став лідером радянського прокату — його подивилися понад 40 млн людей. У травні того ж року випускники середніх шкіл Ленінграда в анонімному анкетуванні віднесли валютних повій до десятки найпрестижніших професій. Журналісти, дипломати, таксисти й академіки лишилися позаду.
"Інтердівчинку" писали шантажем
1986 року письменник Володимир Кунін працював із групою, яка стежила за іноземцями та операціями з валютою в одному ленінградському готелі. Оперативники шанобливо звали його Володимиром Володимировичем. Валютні повії вирішили, що це — генерал з Москви. За місяць Кунін зателефонував одній з повій, сказав, що він насправді літератор, і хоче розпитати про її життя.
— Да пошел ты! — кинула дівчина слухавку.
Він подзвонив пізніше і нагадав, як вона нетвереза врізалася на "жигулях" у машину японського консула. Дипломат подав до суду, але повія дала судді 5 тис. крб. хабара і виграла.
— Если ты не согласишься рассказывать, — пригрозив Кунін, — я подниму твоё дело, и ты будешь сидеть и за проституцию, и за валюту, и за консула!
Дівчина згодилася. Саме її історія покладена в основу сюжету повісті й фільму "Інтердівчинка".
1 
1
Коментарі