26-річна Вікторія Ласкова з Кіровограда п"ять місяців лікує у столичній дитячій лікарні "Охматдит" свою чотирирічну доньку Оксану. Дівчинка хвора на гостру мієлоїдну лейкемію.
До відділення трансплантації кісткового мозку заходити не можна, щоб не занести інфекції. Розмовляємо у коридорі, сидячи на коричневих кріслах, оббитих дерматином.
— Ми потрапили сюди у липні, — розповідає Вікторія. — Це єдине місце, де лікують таких хворих.
Жінка пригадує, що проблеми почалися з першого січня 2006-го. Дівчинка температурила, час від часу її нудило.
— Щотижня якісь "новини": то простуди, то блювота. Ми весь час ходили по лікарях.
Застуди змінилися вітрянкою — підхопила під час лікування отиту. Перед Оксанкою погріла вухо хвора дівчинка. Потім — бронхіт.
— Так тривало чотири місяці, — каже Вікторія. — У квітні донька одужала, навіть пішла до садочка. А з першого червня ми поїхали на море оздоровитися.
У Криму прийшла нова біда. Дитина постійно просилася на руки. Казала, що болять ніжки. За кілька днів з"явилися червоні цяточки, так ніби запеклася кров. Але все швидко минулося.
— Чоловік працює в іншому місті, й донька за ним дуже сумує, — говорить мама дівчинки. — Тому ми не звернули уваги на її скарги. Думали, просто скучила за татом.
За два тижні у Кіровограді лікар оглянув Ксюшу і поставив діагноз — плоскостопість. Призначив ортопедичні устілки, щодня робити ванночки для ніг та масажі. Одначе біль тільки посилювався. Згодом дитина не могла ходити — ніжки підгиналися.
Температурила, і час від часу нудило
— Я щодня колола їй знеболювальне, — пригадує Вікторія. — Лягли на обстеження до кардіології. Думали, це ревматизм.
Про лейкемію тоді ще не підозрювали. Медики виявили лише апластичну анемію (зниження гемоглобіну в крові. — "ГПУ").
— Кіровоградські лікарі злякали доньку, бо поводилися з нею різко. Таке не кожен дорослий витримає. Тому ми вирішили перевестися до Кривого Рогу.
Там живуть родичі. Також у цьому місті працював чоловік Вікторії. Жінка каже, вони вже тоді здогадувалися про рак. Але їй не казали, щоб не тривожити.
— Я дізналася, коли прийшли результати аналізів із Києва. Нам повідомили, що Ксюшу треба вести до "Охматдиту".
Стан дівчинки вважався тяжким — тому її перевозили "швидкою".
— Сімнадцятого липня у спеку ми поїхали до Києва. Звичайно, легше було б доїхати машиною чи поїздом, але так ми мали професійний нагляд. Із нами їхали фельдшер і медсестра.
У столиці почалося все з початку: аналізи, пункції, обстеження. Поставили діагноз — гостра мієлоїдна лейкемія. Вікторія каже, перші два місяці донька важко переносила хімію. Не хотіла ні гратися, ні говорити, ні їсти. Відверталася обличчям до стіни і ніяк не реагувала.
— Ксюша мала довгі коси. Коли довелося підстригтися, вона дуже переживала. Два дні ні з ким не розмовляла.
Пожвавішала після перерви у лікуванні. З"ясувалося, що у дівчинки хворе серце — м"яз дуже розрісся через хімію. Довелося влаштувати канікули. Можна було їсти все і гуляти. Зараз Оксану знов опромінюють, готують до операції.
— З пересадкою кісткового мозку нам дали сімдесят відсотків гарантії, що донька одужає. Без неї — лише тридцять.
Дівчинці потрібні ліки і переливання крові. За три місяці їх зробили дитині вже 20.
— У Ксюші четверта плюс, — говорить Вікторія. — Донора знайти важко. Тим паче, що це має бути чоловік.
У чоловіка можна одразу взяти потрібних 400 мл крові, а в жінки беруть лише 290. Щоб їх перелити дівчинці, доведеться двічі заряджати апарат. А це подвійна плата.
— Заради доньки чоловік влаштувався у столиці на роботу, провідує нас увечері. Я ж увесь час поруч. А вона все питає, коли поїдемо додому. Дуже хоче до друзів у садочок.
Лікування триватиме два роки
При вчасному лікуванні 50% дітей, хворих на гостру форму лейкемії, одужують. Найпоширенішими її різновидами є мієлоїдне та лімфоїдне білокрів"я.
— Для лікування таких пацієнтів застосовують хіміотерапію, щоб зупинити хворобу, — пояснює схему лікування Олег Рижак, 40 років, завідувач відділення трансплантації кісткового мозку столичного Центру дитячої онкогематології і трансплантації кісткового мозку. — І під час ремісії діткам пересаджують кістковий мозок. Це підвищує шанси хворого видужати до 70 відсотків.
У лікарні пацієнт перебуває 4–6 місяців. Ще півтора року спостерігається амбулаторно і паралельно оздоровлюється після хвороби.
— Якщо дитина не має повторного захворювання протягом п"яти років — вона переборола недугу, — каже Олег Анатолійович. — Імовірність знову захворіти — лише один відсоток.
Каже, що маленькі пацієнти виростають, народжують дітей і нічим не відрізняються від інших.
3 
1
Коментарі