"У нашій сім'ї вже два роки немає спокою, - ділиться пережитим киянка Ірина Олегівна. - Наша донька, яка 10 років прожила у шлюбі, покинула сім'ю через коханця-зека. Не знаю, як вони встигли познайомитися. Але коли він вийшов з колонії, вона розрахувалася з роботи, зібрала речі і поїхала до нього в інше місто. За що він сидів, я не знаю. Таня мені нічого не розказувала. Через пару місяців його зловили за крадіжку. Знову відправили за грати, а Таня лишилась у його хаті. Жде, коли він знову вийде на волю".
Ірина Олегівна схлипує у слухавку. Просить, аби хтось зарадив її горю.
"Не знаю, що сталося з моєю дитиною. Той зек ніби притягує її до себе. Вона за ці два роки змінилася: ні з ким не спілкується, а коли я дзвоню, то тільки відповідає: все нормально, все добре, нічого не треба".
Востаннє з донькою Тетяною бачилася торік у жовтні.
"Її чоловік Ігор живе з нами. Діток у них немає. Він дуже хоче її повернути. Такого доброго чоловіка ще треба пошукати. Душу їй готовий віддати, а вона сказала: "Я розлюбила тебе. Шукай іншу, я подаю на розвод". Ігор згоди на розлучення не дає, просить вернутися, надіється, що наша Танька одумається".
Це не перший випадок, коли жінки йдуть з сімей до колишніх ув'язнених.
"Таких випадків за останні 5 років тільки за моєї практики було з десяток. Жінки знайомляться з ув'язненими через сайти знайомств і стрічки знайомств на розважальних каналах, - каже психолог Роман Грушицький. - Зеки та їхні знайомі на волі туди відправляють свої мобільні телефони та адреси, аби завести знайомства. Листування з жінками допомагає швидше відбути термін, дає наснагу і впевненість у собі. На зоні багато хто має мобільні телефони. Це все питання грошей і впливу — покровительства зі сторони начальства. Мій університетський товариш працює психологом при одній з виправних колоній на Сході України. Тому я про те вже начувся".
У таких жінок прокидається материнський інстинкт і жаль до ув'язненого.
"Якби у Тетяни були діти, у неї б не було часу на такі "розваги". Пішла до зека, бо вони уміють жінкам голову задурити. Їм на зоні займатися нічим. Уміють гарно написати, потрібні слова підібрати. Жінки на то ведуться. А рідний чоловік загружений побутом, рахує кожну копійку, приходить додому пітний і змучений, йому не до гарного слова чи компліменту".
На досвіді Романа Петровича були випадки, коли жінки заради ув'язнений покидали сім'ї з дітьми.
"Часом жінці хочеться пригод і гострих вражень. Іноді дехто з них після такого йде на злочини заради нового коханого. Разом влаштовують крадіжки і розбої. Одна дівчина інститут покинула, бо в зека закохалася. Хотіла з ним йти грабувати магазин. Добре, що батьки її вчасно додому забрали. Двічі хотіла на себе накласти руки. З такими жінками повинен працювати психолог. Серед ув'язнених є багато хороших людей. Вони виходять на волю і намагаються не повторювати колишніх гріхів. Але хороший чоловік ніколи не відбиватиме жінку у сім'ї".
2 
1
Коментарі
1