Не проходить жодного дня без скандалів у вітчизняному судочинстві. Один суд віддає 20 нафтородовищ екс-міністру енергетики Едуарду Ставицькому, який оголошений у міжнародний розшук. Інший поновлює на посаді прокурора, звільненого за законом про люстрацію. А суддя Богдан Санін, який рік тому заборонив проведення Майдану в центрі Києва, судиться з комісією, що ухвалила рішення про порушення ним присяги.
Та й сам Верховний суд звернувся до Конституційного, аби визнати деякі положення закону "Про очищення влади" неконституційними. Грубо кажучи, бачимо спробу заволоводити люстрацію або перетворити її на пародію. Тобто, обійтися стрілочниками, а народ щоб це мовчки проковтнув. Але ж суть реформи судочинства і люстрації має полягати в тому, щоб змінити систему правосуддя. Ліквідувати непотрібні ланки судочинства, скоротити декілька тисяч суддів. Зрештою, зробити так, щоб слуга Феміди не був сліпим знаряддям у руках влади, як той же Родіон Кірєєв, який посадив за грати Юлію Тимошенко.
Уперше я зіткнувся з українським судочинством у 1992 році, коли став редактором міської газети. Ми надрукували репортаж про те, як у приміському радгоспі восени заорювали покинуте поле помідорів, проганяючи пенсіонерів, які хотіли щось собі назбирати. Директор господарства подав на газету до суду. Суддя справу оформила швидко. Нас примусили надрукувати спростування деякої інформації і виплатити радгоспу моральне відшкодування. Коли я ознайомився з протоколом судового засідання, то схопився за голову: він був фактично сфальсифікований. Навіть покази свідків з нашого боку були перекручені на користь позивача. Я підійшов до судді із зауваженнями, але вона лише знизала плечима: мовляв, записано усе як було, ніхто нічого не перекручував.
Нам довелося подавати 3 скарги у обласний суд, та лише після втручання народного депутата, рішення відмінили.
- У ті часи ще можна було цього добитися, а зараз скасувати рішення місцевого суду практично неможливо, навіть якщо усі докази на користь твого клієнта, - каже знайомий адвокат. - Суддя може винести будь-яку ухвалу, знаючи, що ніякого покарання за це ніколи не понесе. Бо рука руку миє — усі судді пов'язані корпоративною солідарністю і корупцією.
Пригадую американський телесеріал з 1990-х. Там ідеться про часи освоєння Дикого Заходу. У невеликому поселенні колоністів суддею вибрали молодого мисливця.
- Але ж я не знаю законів, - каже він.
- Зате ми знаємо, що ти найчесніший з нас і судитимеш справедливо, - відказує чоловік середніх років. - А закони вивчиш, ти хлопець грамотний.
Тож, мабуть, варто і нам повернутися до практики виборності суддів місцевого рівня. Причому не пожиттєво, а на певний термін. У райцентрі чи невеликому містечку люди знають, хто є хто. Тобто, скільки бере і за що. Такого люди навряд чи оберуть вершити правосуддя. Крім того, судді знатимуть, що вони залежать від волі виборців, а не вищого начальства. Тож возити "нагору" хабарі за своє призначення їм буде непотрібно. Це зробить кожного слугу Феміди слугою народу, а не прислужником можновладців чи скоробагатьків.
2 
1
Коментарі
2