– А правда, що у вас клоун буде президентом? – питає викладач єреванського університету Мінас, 45 років. Говорить російською із сильним акцентом. Раніше з гордістю казав, що був проти Майдану.
– Але на вибори іде не тільки клоун, – віджартовуюсь. – Є ще співак, боксер, актриса і кондитер.
Від почутого той тішиться, як дитина. Безлад в українській політиці коментує переважно фразою: "Ну я ж казав". Із перших днів нашого знайомства він відверто підтримував російську позицію. Війна на Донбасі йому не зрозуміла. Анексія Криму – "треба відпустити і забути".
– Когда приезжал в Киев в прошлом году – был удивлен, – каже Мінас. – Везде русский язык. В супермаркетах, метро, на вокзалах и даже на Крещатике. Из-за чего вы тогда воюете? В Армении ведь совсем другая ситуация. Наших людей ущемляли в Азербайджане (мали військовий конфлікт у 1988–1994 роках через спірну територію – Нагірний Карабах, час від часу досі спалахують загострення. – Країна). Они – мусульмане. У нас с ними цивилизационная война!
Мінас відводить погляд, коли розповідаю, що на Донбасі воюють кадрові російські військові. Робить вигляд, ніби читає есемеску на телефоні.
Потім жвавішає: "Погодьтесь, у вас навіть мови з росіянами подібні. Ви – один народ!"
Далі переходить на вірменську. Нервово балакає зі своїм товаришем. Перепитую в знайомого Оскара: про що вони говорять?
– Коротше, ти виграв суперечку, – каже він і пошепки перекладає слова Мінаса: "Та що ти з ним сперечаєшся. Це ж українці!"
1 
1
Коментарі