У тролейбус № 17 заходить білявка з хлопчиком років 5. Доки жінка оплачує проїзд, він вмощується на сидінні й розгортає книжку.

– Почитай! – просить.

– Сына, я не могу – здесь полно людей. Мы будем мешать. Дома почитаю, хорошо?

– Нет. Я хочу сейчас. Мне папа всегда читал, когда я просил, – відповідає хлопчик. Супиться і повертає голову до вікна.

Мати бере книжку й починає тихо читати. Стильно одягнена, на пальці немає обручки.

На одній із зупинок заходить чоловік у старій коричневій сорочці й темних окулярах. Йому близько 70. Береться за поручень біля хлопчика

– Может, присядете? – питає жінка. – Я ребенка возьму на руки.

– Нет, я еще не стар. Пускай мальчик читает.

– Я не умею, мне мама читает сказку. Я только на картинки смотрю, – каже хлопчик, заглядаючи дідові під окуляри.

– Не поверишь, – сміється чоловік, – я – тоже. Это куда интересней.

Наступна зупинка – площа Космонавтів, кінцева, – чути в тролейбусі.

– О мам, это здесь папа живет? – питає хлопчик.

Пасажири усміхаються. Жінка червоніє, кладе книжку в пакет.

– Нет, он в другом космосе живет.

– В каком?

– Троллейбусы туда не ездят. Выходи.

×