Нещасна жінка

– По чем яблоки? – питає у продавщиці фруктів чоловік старшого віку.

– Мужчина, я прошу вас, уйдите! – роздратовано кричить та.

– А что я такого спросил?

– Вы мне всех покупателей развоняете. У вас все равно денег нет!

– Да я…

– Я сказала – пошел вон, скотина!

Чоловік розвертається і йде. Я, замість купити мандаринів, беру кілограм яблук і наздоганяю його.

– Ось, – кажу, – пригощайтеся.

Він сумно посміхається.

– Да я же не есть. Понимаете, я рисую натюрморты. Виноград, знаете ли, груши, яблоки. Я – художник. Михаил Михайлович.

Дивлюсь, і справді – плями від фарби на піджаку, штанях, береті. Напрошуюсь погостювати в майстерні.

– Конечно, – погоджується він. – Только я пешком, понимаете ли. Это полезно для здоровья.

Дорогою Михайло Михайлович кидає 5 грн у пакет жінці в інвалідному візку, що просить милостиню біля переходу.

– Знаю эту женщину, – говорить. – ­Работала когда-то учительницей математики в школе. Лет 15 назад рисовал ее портрет. Красивая женщина, знаете ли… Была.

За кілька хвилин приходимо до старовинного доглянутого будинку. Всередині – чисто, ремонт, нові меблі, книжки на полицях. Господаря зустрічає великий кудлатий пес.

– Здравствуй, Сальвадор, – гладить його Михайло Михайлович. – Познакомься, это хороший парень.

Усміхаюся. Кажу, що звати мене Володя.

Майстерня художника розташована на другому поверсі. На столі – багато фруктів: чорний виноград, груші, апельсини, лимони.

– Вибачте, а чому ви…? – не встигаю доказати.

– Но она же меня сама прогнала. Решила, что я – бомж, что денег у меня нет.

– А чому ви не…?

– Нет смысла. Как там по-украински – "нещасна жінка". Ей важно показать, что в этом мире есть кто-то еще ниже, чем она. Я сделал ей услугу. А за яблоки – большое спасибо. Здесь не хватает зеленого.

×