Неділя, 13 серпня 2017 09:05

Эти киевские

– Света! Кристина! Инна! Наташа? Ира?! – вигукує посеред столичної вулиці Єреванської п'яний, як чіп, чоловік. На вигляд – років 25.

– Все кончено! – чути у відповідь від симпатичної брюнетки приблизно такого ж віку.

Від гніву в неї сіпаються широкі, як у Брежнєва, брови. Вона майже біжить до таксі.

– Я тебя люблю, слышишь, курица! – не вгаває чоловік.

Він у спортивному адідасівському костюмі і тої ж фірми кросівках. Одна нога по коліно в болоті. Видно, дорогою вступив у калюжу. Тримає пляшку світлого пива. Кепка повернута козирком назад, а на обличчі – густа двотижнева щетина.

– По-до-жд-и-и-и! – знову кричить із надривом.

Ворони з переляку злітають із сусіднього дерева.

– Ты это… не уходи. Я же пошутил. А ты, как дурочка, поверила. Конечно, я знаю, как тебя зовут! Я тебе больше скажу: даже помню, когда день рождения у твоей мамы и номер телефона твоего отца.

Чоловік самовдоволено сміється зі щойно сказаного і прикладається по пляшки.

– Я больше так не могу, Дима. Я устала.

– Да я тебе зуб даю – с завтрашнего дня завязываю с бухлом. Только не уходи, киса. Я бумажник дома забыл, если бы… Эх, я б тебе цветов вон там купил. Одолжишь сотку?

Брюнетка зітхає:

– Одолжу. Только скажи, как меня зовут.

Чоловік розпливається в поблажливій усмішці:

– Кристина.

– Козел!

Дівчина грюкає дверима таксі. Машина їде. Дмитро знизує плечима й сідає біля мене на лавку. Кілька хвилин клацає телефон, потім когось набирає.

– Асечка, солнышко, привет! Как твои дела? Ай, не спрашивай. Киса, приди ко мне сейчас, а то мне так одиноко и плохо. Да я тут, недалеко от твоего дома на лавке возле киоска. Жду.

– Видишь, – киває до мене, – вот это преданная баба. Хоть сама из себя – село селом. Но за мной – и в огонь и в воду. Не то, что эти – киевские.

Зараз ви читаєте новину «Эти киевские». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі