Ексклюзиви
Пʼятниця, 21 жовтня 2016 14:50

Міхнік

Цього тижня, у понеділок 17 жовтня, Адаму Міхніку виповнилося 70 років. В Україні, поза вузьким колом його друзів і прихильників, він – особа малознана. А шкода. Бо якщо є мислитель у нашій частині світу, про якого писатимуть і пам'ятатимуть навіть через 100 років, то це буде Адам Міхнік.

Зрештою, про нього вже пишуть. У списку осіб, згаданих у книжці Тоні Джадта "Повоєння" – найкращій, на думку багатьох, історії сучасності – прізвище Міхніка згадується частіше за будь-якого президента чи прем'єр-міністра.

Міхнік має великий дар Божий: уміє мислити вільно, і писати, як мислить. А ці думки вбирає у прості, часом дуже дотепні, але завжди глибокі формули, які пам'ятаєш – навіть коли уже й забув, що це сказав Міхнік.

"Коли маю вибирати між Гітлером і Сталіном, то я вибираю Марлен Дітріх". "Етос "Солідарності" передбачає, що є справи, за які варто терпіти й умирати. Але немає справ, за які варто змушувати терпіти і вбивати". "Найгірше, що є у комунізмі – це те, що приходить після нього".

Коли читаєш чи слухаєш Міхніка, зразу зауважуєш, як часто у його висловах фігурує Україна. І це пов'язано не тільки з його переконанням про важливість України для Польщі та всієї Європи. Це пов'язано з його родинною історією.

Мати Міхніка родом із Борислава, а батько – зі Львова. Обоє були євреями і комуністами, членами Комуністичної партії Західної України. Коли наприкінці 1920-х у Харкові й Києві частина національних комуністів із Радянської України збунтувалася проти політики Кремля, КПЗУ поділилася на два крила: українці виступили проти Сталіна, поляки і євреї – за Сталіна. Серед останніх був батько Міхніка. А за якісь 10 років, 1938-го, Сталін розпустив КПЗУ, вважаючи, що в її лави просочилися агенти міжнародного імперіалізму й польські шпигуни. Тому батько Міхніка вважав виступ проти українців найбільшою своєю помилкою. І повторював Адаму: "Якщо ти коли-небудь виступиш проти українців, то я тебе прокляну".

У вересні 1989 року Міхнік приїхав до Києва на установчий з'їзд Народного руху України. Я був серед делегатів і добре пам'ятаю, який фурор викликала його поява на сцені. Він стояв, мовчки усміхаючись і витягнувши уперед руку зі знаком перемоги "V" – а зала просто заходилася в оваціях: виявляється, Україна – не сама, вона має союзників! З'їзд Руху відбувався, коли Україна була ще "оазою застою" і Щербицький був останнім членом брежнєвського політбюро, який лишався при владі. Тоді як у Польщі в червні 1989-го "Солідарність" виграла на виборах і владу провадив некомуністичний уряд.

Московська і київська офіційна преса писала тоді, що Міхнік приїхав до Києва за дорученням "Солідарності". Він поправляв: його ніхто не присилав, а приїхав за дорученням батька. І коли вернувся до Варшави, перше, що зробив, – подався на могилу батька.

А через два роки прийшли 15 хвилин слави для України: 1 грудня 1991-го на референдумі більшість українців проголосували за незалежність і тим самим вбили останній цвях у домовину СРСР. У ніч на 2 грудня Міхнік не спав. Разом із Лєхом Валенсою вони сиділи при телефоні й чекали на оголошення офіційних результатів референдуму. Їм ішлося про те, щоб Польща була першою країною, яка визнає незалежність України – вони боялися, щоб їх не випередила Канада.

Польща – країна, де ніколи жодне паскудство не зазнає остаточного тріумфу. У Польщі все можливе: навіть зміни на краще

Зараз ви читаєте новину «Міхнік». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 157
Голосування П'ятов втратить місце основного воротаря "Шахтаря" та збірної України?
  • 1) так, він регулярно помиляється і вік уже грає проти голкіпера
  • 2) ні, вкотре доведе свою психологічну стійкість і далі гратиме на потрібному рівні
Переглянути
Погода