Держави, які панують на пострадянському просторі, як і більшість держав, що розвиваються, в політології називають неопатримоніальними. Сутність цієї моделі полягає в тому, що країною править корумпована еліта, що отримує від влади прибуток, використовує владу як корупційний інструмент, державою керує як своєю власністю.
Простий народ стає також учасником цієї корупційної змови. Він голосує за цю еліту або дає мовчазну згоду на її правління, у відповідь отримуючи кістку з барського столу. Суспільство уклало негласний корупційний контракт із політичною та бізнесовою елітою.
Із цією моделлю пов'язані наші проблеми — корупція, повільний розвиток та деформованість суспільства, величезне соціальне розшарування й низький рівень життя людей. Суспільний продукт розподіляється несправедливо, тому що олігархічна система влади не може інакше.
Капіталістична модель центральної Європи має певний баланс між політикою та великим бізнесом. Головною рушійною силою там є середній і малий бізнес. У сусідній Польщі також є великий капітал, але масштаби олігархізації значно менші.
Наш бізнес тісно поєднаний із владою. Сюди приходять "відбити" гроші, отримати нові прибутки за рахунок можливості впливати на рішення держави. Аби прийти до влади, ці бізнесмени утворюють з виборцями різний формат корупційних стосунків. Або опосередковано, або напряму — як це робив мер Києва Леонід Черновецький (роздавав продуктові набори виборцям).
На певний час виборці завжди дають аванс владі. Після Помаранчевої революції необхідно було скористатися цим початковим періодом високої довіри до нової влади для швидких реформ, бо вони часто суперечать очікуванням народу, який налаштований споживацьки.
Прості люди не знають, як робити державну політику. Їх цікавить результат — рівень життя. Якби реформи зробили 2005 року, це дало б наслідки в довгостроковій перспективі й люди це оцінили б. Але помаранчева влада не скористалася шансом.
Мені здається, Віктор Ющенко не був налаштований, щоб самому робити зміни. Він декілька перших місяців насолоджувався владою та успіхом на міжнародній арені. А в цей час Юлія Тимошенко будувала свій майбутній політичний успіх. Вона зробила, на мій погляд, хибний вибір, що краще задовольняти виборців — штучно підвищувати рівень життя, загравати з ними. Вона поставила на популізм, а не на ризиковані реформи. На цей шлях Тимошенко стала саме тоді. Загалом, помаранчеві навіть не зробили реальних спроб зламати систему олігархічного капіталізму.
3 
1
Коментарі
52