"Жіночі прикраси – це цікава, глибока і дуже давня філософія. Завдяки ним жінка і досі легко змінює настрій, статус, образ, стиль. Саме прикраси говорять хто вона, як сприймає світ і що відчуває насправді", - каже Gazeta.ua дизайнер жіночих прикрас Марі Сіммон.
Зустрічаємося із дизайнером у її Студії брендових прикрас "МARI SIMMON", що у Кам'янці-Подільському. У невеликому приміщенні на вітринах сотні унікальних прикрас - різноманітні сережки, брошки, браслети, кольє і намиста. Майже усі вироби дизайнер створює власноруч.
"Перші відомості про виробництво жіночих прикрас на території України з'явилися наприкінці 16 столітт. Вони були пов'язані із золотарством Львова. Саме там, поряд з русинами працювали німецькі, шотландські, голландські, угорські, італійські, польські, вірменські та єврейські майстри. У виробах майстрів поєднувались європейські орієнтації на ренесансні та барокові форми з місцевою національною основою. Так з'явилися характерні художні особливості львівських виробів: скульптурну об'ємність, складні орнаментальні обриси, поліхромія", - продовжує дизайнер. Сідає за свій робочий стіл. У руках перебирає камінці.
В інтерв'ю Марі Сіммон розповіла про традиційні українські прикраси та їх символіку.
Марі, коли з'явилися українські традиційні прикраси?
Наприкінці 19 та початку 20 століть серед українських селян остаточно сформувались найбільш поширені традиційні прикраси. Це шийні та нагрудні вироби - намисто, салба, дукач, поцьорки, дукати, згарда, гердани, силянки і різні сережки. Жіночі прикраси в українському побуті стали обов'язковою частиною святкового вбрання. Вони мали своє призначення та певні особливості. За кількістю нагрудних прикрас можна було визначити, наскільки була заможною їхня власниця. Українські жінки, навіть найбідніші, намагались не поступатись одна перед одною в кількості різноманітних прикрас. Подібні коштовності збирали протягом кількох поколінь та передавали у спадок як сімейну реліквію.
Взагалі, прикраси були дорогим задоволенням в минулому столітті?
Так, це було справжньою розкішшю жінки. Інколи набір прикрас коштував більше, ніж будинок чи пара волів. Купували прикраси на сільських ярмарках та торгових рядах великих міст. Постачальниками були здебільшого місцеві ремісники. Деякі коштовності завозили з інших країн.
Розкажіть, як в давнину жінки зазвичай носили прикраси?
Нагрудні прикраси, що виконували ритуальні та захисні функції, берегли людину від зурочення та всілякого лиха, носили на тілі. Прикраси, які вдягали поверх одягу, слугували колоритним доповненням до традиційного українського костюму.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українець заробляє на унікальних годинниках з дерева
Яка найбільш розповсюджена українська прикраса?
Це неймовірне, яскраве, популярне і досі - Намисто! Жінки одягали його як у святкові, так і будні дні. Чим більше нагрудних прикрас було у жінки – тим заможнішою вона вважалася. Намисто часто поєднували з іншим прикрасами: дукачами, герданами, саблами, перлами. Вони разом з українським вбранням створювали довершений традиційний образ. Найпопулярнішим кольором намиста був червоний. Це - колір сміливості, відваги, любові. Він символізує невичерпну енергію.
Яка прикраса вважалась національною, традиційною для українок?
Червоні корали або бунти були важливим елементом традиційного вбрання. Прикраса складалась з коралових циліндрів. Кількість рядків з намистинками могла сягати від 1 до 25. Більш дорожчими вважалися коралі, обробленні у вигляді овалів чи барилець. Дешевші намистинки були досить маленькими та "колючими", мали теж циліндричну форму. Дуже часто до коралів додавали буси срібного кольору та різноманітні медальйони. Вважали, що бунти були наділенні магічними властивостями — виліковували різні хвороби. За повір'ям, якщо нитка на намисті обірветься, то це принесе нещастя господині. Літні жінки взагалі відмовлялись від такої прикраси.
Народні жіночі прикраси – це благородство родової жіночої краси
Прикраси — це не тільки естетичне задоволення. Їх також наділяли магічними властивостями. Це так?
Так, властивостями оберегу наділяли різні прикраси, а особливо згарди. Замість намистинок – нанизувались у три ряди литі хрестики. Між ними розміщували мідні трубочки чи спіралі. Спочатку згарди замовляли, а вже тоді одягали на ланцюжки і проводили ініціацію – обряд, яким юнаків та дівчат переводили у дорослі вікові класи. Вперше дівчинці дарували згарди у шість років на іменини. До прикладу, баламути втілювали дівочу цноту та красу. Тому часто до намистинок додавали медальйони обереги: іконки, хрести з викарбуваними символами.
Які прикраси були амулетами, талісманами на той час?
Це були гердани — геометричний ромб, нанизаний на стрічку з допомогою різних намистин. На сорочці або вишитому платті він утворював оригінальний візерунок. Інколи дівчата вплітали серед бісеру невеличкі люстерка. Цей елемент на вбранні вважали амулетом. Його не передавали іншій людині. Ормамент гердану символізував вир безкінечності духовного буття.
Скажіть, усі коштовності передавали з покоління в покоління наші предки?
Ні, не усі. Одні передавали за бажанням. Інші — за традицією. Дукач передавали з покоління у покоління від хрещеного батька до племінниці. Як тільки дівчинці виповнювався рік, їй у подарунок дарували цю прикрасу. Її вона мала одягати лише на великі свята. Дукач має вигляд великої металевої монети з поєднанням невеличкого банта та різноманітним коштовним камінням. Ця прикраса займала центральне композиційне місце серед усього набору намист. Згодом різновид срібних дукачів — салби, почали носити жінки. Цю прикрасу з різноманітних монет чоловіки дарували своїм дружинам.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В рослинному орнаменті золотої пекторалі зашифрований рецепт цілющого бальзаму
Марі встає з-за столу. Показує колекцію ретроприкрас. Їх створила спеціально до ІІІ Міжнародного фестивалю стилю "Ретрофест".
"Взагалі, народні жіночі прикраси – це благородство родової жіночої краси. Саме в них ми бачимо неабиякий потенціал творчості та натхнення нашого народу, символ духовності, наповнений величезною енергетикою та цілющою силою, в яку вкладена частка душі майстра", - додає дизайнер.
3 
1
Коментарі