У вінницькій міській клінічній лікарні "Центр матері та дитини" живуть діти-відмовники. Від них вже відмовилися батьки, але їх ще не прийняла держава. У такому невизначеному стані малюки перебувають від трьох місяців до півроку.
Йдемо туди без попередження під виглядом волонтерів. Несемо із собою пачку підгузків, пелюшковий крем, вологі і сухі серветки, брязкальця, мило, чай з фенхелю та дитячу суміш.
Заходимо у приймальню.
"Головлікаря зараз нема, але ви можете це залишити в його кабінеті".- секретарка середніх літ киває на пакунки. Заводить у кабінет головлікаря. Там нові меблі та свіжий ремонт. Секретарка відчиняє шафу-купе.
"Кладіть все сюди, а ми потім розберемося", - вказує рукою на чотири полиці, заповнені підгузками та дитячими речами, які принесли інші волонтери. Йдемо східцями на третій поверх, там знаходяться самі діти-відмовники. Місцями стіни полущені, обсипається фарба.
Серед діток - троє немовлят. Вони лежать у крихітних ліжечках. У двомісячної дівчинки над головою висить аркушик в клітинку, де від руки написано "невідома". 2 лютого її підкинула мати у "Вікно життя" при монастирі Сестер-Каносіянок.
"Добре, що не на смітник", – зітхає медсестра.
"А як звати дівчинку?" - питаємо.
"Поки-що ніяк. Як держава оформить у притулок тоді й назвуть. Ми не маємо права називати".
У сусідніх люльках лежать хлопчик та дівчинка, які мають прізвища, але теж без імен. Матері відмовилися від них через три дні після пологів. Дівчинку залишила студентка, а хлопчика — вінничанка, яка до цього вже покинула старшу дитину.
На четвертому поверсі в тісній палаті у колисках лежать п'ятеро дітей віком від 1,5 до 4 років. У чотирьох фізичні та розумові вади. Здоровий лише білявий півторарічний Максим у зелених штанцях та синій футболці. Верх футболки мокрий від слини — хлопчик смокче пустушку.
"Цього швидко всиновлять, а в інших шансів менше", - каже лікар-ординатор Наталія Камінська.
Матраци в ліжечках збиті, постіль не нова. За холодильником біля вікна запаковані кілька нових матраців. Їх принесли інші благодійники. У палаті духота - термометр біля умивальника показує плюс 26 градусів. Вікно заклеєне наглухо. Стеля та верхня частина стіни побілена, нижня пофарбована блідою блакитною фарбою. На маленькій тумбочці стоїть електроплитка. Поруч на полиці лежать розпаковані підгузки. Знизу в тумбочці лежить одяг, іграшки, печиво та цукерки.
На обід санітарки приносять розтовчену картоплю. На груди дітям стелять старі штанці замість серветки.
Волонтер Валентина Дячук бере на руки Максима. За годину дитина не промовила жодного звуку. За цей час ніхто з медперсоналу не заговорив до жодної дитини.
"Хоч би якось розфарбувати ті стіни, щоб дитина роздивлялася й розвивалася, - каже волонтер Валентина Дячук. - Я спитала, чи є кварцова лампа, то відповіли, що не працює. Кімната зовсім не провітрюється, дихати немає чим."
Запитуємо лікарів, чого не вистачає. Нам дають список — пелюшки, підгузки, колготки, дитяче харчування. Із ліків — сиропи та дитячі краплі для носа.
1 
1
Коментарі
10